14. "Хитрий жук"

Довгоочікуваний час походу. На світанку всі зібралися біля підніжжя гори, з якої починався їхній похід. Вчителі провели швидку перекличку, й група вирушила за маршрутом.

Ранкове сонечко виблискувало променями, що барвисто переливалися у краплинках ранкової роси, яка лежала на траві.

Всі довкола розглядали безкраї краєвиди, фотографувалися й про щось гомоніли між собою. Натомість Марк все поглядав уперед, де на початку групи майорів високий світловолосий хвостик Розі, яка йшла з подругами попереду всіх і так само щось жваво обговорювала.

— Цікаво, про що вони там лепечуть, — думав про себе хлопець.

— Руді, а ми не можемо просунутися трохи вперед?

Руді з подивом підняв очі на товариша.

— Звідки стільки ентузіазму в того, хто не хотів іти в похід?

Марк забігав очима.

— Та й, знаєш, дивлюсь на цю красу й відчуваю, як вітер штовхає мої ноги вперед. А оті попереду, плетуться, як черепахи, ще й закривають вид.

Руді знизав плечима.

— Ну, як скажеш. Можемо просунутися трохи вперед. Тільки не хникай потім, що не маєш сил.

— Тьхи, немає сил... У мене самі свіжі сили зі всіх можливих сил, — випростався Марк, демонстративно розправивши плечі й узявшись за шлейки рюкзака.

Руді підняв брову.

— Гаразд, гаразд. Якщо так хочеш, давай переженемо пару людей. Тільки май на увазі: якщо ми затримуватимемо групу, то нас копнуть назад.

Хлопці попрямували повз декілька пар однокласників і стали на дві пари ближче до Розі. Тоді юнак ще перепросив у людей попереду них і прорвався прямо до Розі. Руді в цей момент аж остовпів від нього. Марк, задоволений, легенько постукав пальцем по плечу Розі, і та розвернулася до нього.

— О, шкете! Що, перекочували аж сюди? — виразила подив Розі.

— А, так. Просто хочемо першими відкривати весь пейзаж. За чужими спинами не так прикольно.

— Розумію, розумію, — посміхнулася дівчина.

Руді дивився на товариша й не міг допетрати, чого хлопець так світиться. А Марк тим часом не втрачав часу.

— Як обстановка в перших рядах? — посміхнувся він.

— Доволі непогано, як бачите тепер і самі.

— Ай, справді непогано. Про що балакаєте?

— Та от думаємо, чим зайнятися в кемпінгу ввечері.

— І що там, які варіанти?

— Ми напланували всякого, але все залежатиме від погоди. Приготуємо вечерю, потім пограємо в щось біля багаття — «Мафію» або «Шпигуна», наприклад.

Тут до діалогу доєдналися подруги Розі.

— Та ну, Розі, це нудьга. Я пропонувала влаштувати квест!

— А я хочу страшилки біля костра розповідати!

— О ні, тільки не страшилки! — витягнувши руки в сторону подруги, загальмувала подругу Розі.

— Вже забула, як після твоїх страшилок минулого року до Глібової ноги вчепилася гілка, і він, бідний, втікав від неї через дві гори?

Марк підняв руку, мовляв, просячи, щоб йому дали слово.

— «Мафія» — дуже непоганий варіант. Мені вона завжди круто заходить.

Дівчата обернулися й глянули на хлопця.

— Ай, та ти просто лестиш Розі, — відізвалася одна з подруг Розі, Анна.

Марк миттю взявся захищатися.

— Ну-у, квест теж непогано. Тільки не страшилки, прошу вас.

— То ти в нас боягуз? — засміялася Анна у відповідь.

— Чого зразу боягуз? — обурився хлопець. — Мені просто не подобається концепція: сидіти посеред темного лісу й навіювати собі ще більше тремору.

Руді весь цей час ішов поруч і тихо спостерігав за Марком і дівчатами. В одну мить його наче осяяло.

— «Схоже... Марку подобається Анна!» — подумав він і широко про себе посміхнувся.

— «Ну звісно ж! Чого б йому так ломитися в передні ряди! Але ж хитрий жу-у-ук!»..