12. Перформанс Марка

Наступного дня Марк, радісно насвистуючи, попрямував до зупинки, де вже стояли Руді зі своїм франкенбайком і Розі.

Побачивши друга, Марк одразу забув про їхню сварку й весело підійшов до нього.

— О, Руді! Як байк? Усе гаразд?

Руді здивовано глянув на нього.

— Усе нормально, — коротко відказав він.

Лише тепер Марк згадав, що досі не попросив у нього вибачення.

— Слухай... пробач мені, будь ласка, — зітхнув він. — Мушу визнати, я страшенно облажався. Чомусь вирішив, що Макс — крутий хлопець. Тепер розумію, наскільки помилявся. Тож... дай мені ще один шанс.

Руді замислився на мить, а тоді коротко відповів:

— Побачимо.

Саме в цей момент під'їхав автобус. Хлопці зайшли всередину, а Марк допоміг Руді закотити франкенбайк. Розі лише здивовано спостерігала за його незрозумілим ентузіазмом.

                              ***

У школі Макса не було. Марк нарешті почав знайомитися з однокласниками, а на обіді без вагань сів поруч із Руді.

— Я ж казав, тут сидить...

— Тут сидить Дебора, знаю-знаю. Але можна вона сяде з іншого боку, біля тебе, а я тут тимчасово припаркуюся?

— А чого ти не йдеш до своїх нових друзів?

— Бо вони не друзі, а бовдури. Знав би ти, який Макс боягуз... — засміявся Марк, але відразу став серйозним. — Слухай... я дуже хочу все виправити. Дозволь мені знову тусити з тобою.

Руді лише ледь усміхнувся й нічого не відповів. Але цього було достатньо.

Увесь обід хлопці мовчали. Дебора незручно переводила погляд то на одного, то на іншого й час від часу казала:

— Непоганий сьогодні обід... правда ж?

                         ***

Нарешті настав вечір. Шкільне подвір'я вирувало атмосферою фестивалю. На невеличких саморобних стендах конкурсанти представляли свої проєкти. Учні й батьки ходили між рядами, роздивлялися винаходи та охоче їх випробовували.

Руді проводив невеликі заїзди навколо стадіону, катаючи всіх охочих на своєму саморобному байку й розповідаючи, як він його зібрав.

Тим часом Марк бігав між рядами й голосно вигукував:

— Підходьте! Записуйтеся на тест-драйв найкрутішого саморобного байка в історії!

Розі стояла трохи осторонь і, спостерігаючи за ним, мимоволі усміхнулася.

Нарешті журі піднялося на сцену оголосити результати конкурсу. Заграла урочиста музика.

— І переможцем нашого конкурсу стає... пам-пам-пам... Ру-у-у-дольф Капренко!

Марк підскочив на місці й заходився аплодувати найголосніше за всіх.

— Є-е-е! Та-а-ак! Руді! Ти найкращий!

Щасливий Руді вибіг на сцену отримувати нагороду, а все подвір'я вибухнуло оплесками.

Після нагородження розпочався фестивальний концерт. На сцені змінювалися танцювальні й музичні номери, а глядачі підтанцьовували, сміялися й підтримували кожного виступаючого.

За кілька номерів до мікрофона вийшов Марк.

Подвір'я стихло.

Хлопець прокашлявся. Мікрофон голосно зашипів.

— Нещодавно я дуже образив одного хорошого друга. Але я зробив висновки й зрозумів, що страшенно помилявся. Тому хочу попросити в нього вибачення... і... е-е... заспівати вибачальну пісню.

Діджей увімкнув мінусовку якоїсь попрок-композиції.

Марк зняв мікрофон зі стійки й жахливо фальшиво затягнув:

— Руді-Руді-Вуді, вибач мені-і-і!

Ти крутий дружбан, та я не відразу це зрозумі-і-ів!

Руді-Руді-Вуді, вибач мені-і-і!

Я був більшим ослом, ніж усі осли на землі-і-і!

Руді-Руді-Вуді, твій байк дуже крути-и-ий!

А я... е-е... коротше... вибач. Я тупи-и-ий!

Публіка реготала. За кілька секунд увесь натовп уже дружно підспівував початок фраз:

— Руді-Руді-Вуді!

Учні сміялися, аплодували й підштовхували Руді ліктями.

— Та пробач уже тому бовдуру!

Коли Марк завершив свою рок-баладу, подвір'я вибухнуло сміхом і оваціями. Він підійшов до Руді. Той почервонів від уваги всього залу, прикутої до нього, і ніяково всміхнувся.

— Та я тебе вже пробачив... Кхм, але пісня — це було вже занадто.

Марк голосно розсміявся й міцно обійняв друга.

На сцену вийшли наступні учасники й почали співати якусь меланхолійну пісню.

Раптом до Марка підійшла Розі. Він від несподіванки натягнуто всміхнувся. Усвідомлення того, що вона бачила весь цей сором, було не надто приємним.

Дівчина глянула на нього усміхненими очима.

— Мушу визнати... це було круто, шкете.

Марк аж розплився в задоволеній усмішці. Та Розі одразу ж додала:

— Але твою виставу з простирадлом на голові вже ніщо не переплюне.

Марк завмер.

Розі дзвінко засміялася.

— У нас на задньому подвір'ї камери стоять.

Хлопець миттєво почервонів і ніяково почухав потилицю.

— Гег... он воно як...

Декілька хвилин вони мовчки стояли поруч, насолоджуючись теплою фестивальною атмосферою.

Марк уперше за останні дні відчув справжнє полегшення.

Нарешті Розі тихо сказала:

— Дякую тобі. За те, що врятував Руді.

І... заходь до нас у гості. Коли захочеш.

Ці слова зігріли Марка сильніше за будь-яку нагороду. Вони стали підтвердженням того, що він нарешті зробив правильний вибір.

«Це мій останній шанс. Більше я не маю права змарнувати його», — подумав він.

Марк тепло глянув на Розі, що стояла поруч, усміхаючись і легенько похитуючи головою в такт музиці зі сцени. Він закохано подумав: