Розділ 7

ВІЧНИЙ ПОТІК

Мері вставила іржавий ключ у свій Кришталевий Компас і, міцно стиснувши зуби, різко прокрутила його.

Вибух!

Було відчуття, немов натягнута струна світобудови нарешті тріснула.

Срібне світло з компаса Мері зіткнулося з білим, замороженим сяйвом Світильника на шиї Королеви. Але замість битвисталося Злиття.

Світло Світильника, яке досі було нерухомим і стійким — символом Паузи — раптом розлилося, як гаряча рідина. Воно потекло по вежівниз  аж до крон дерев.

Королева Завіси закричала, але не від болю, а від шоку:

— Ти! Ти звільнила його! Ти зняла Паузу!

Мері відчула, як її щойно відновлений спогад про бабусю і тільки-но набутий про батька вібрують у її голові, але не зникають. Ліс навколо неї… заворушився.

Повітря стало густим і теплим. Навколо вежі Завіса почала стрімко старіти й руйнуватися. Густімоховиті гілки, які тиснули на Обсерваторію, швидко всихали й розсипалися на порох. Павутиння, що покривало підлогу, зникло за секунду.

Час нарешті повернувся до Лісу Розбитих Снів.

Королева Завіси почала швидко згасати. Її сукня з нічного неба потьмяніла, волосся-морок осіло, а її прекрасне обличчя почало вкриватися зморшками, немов вона проживала століття за одну хвилину. Королева Завіси була втіленням замороженого часу, і тепер, коли час пішов,  не могла існувати.

— Ти… ти програєш… — прохрипіла Королева, падаючи на коліна. — Вільний Час… це Хаос…

Але Мері не слухала. Вона дивилася на  Світильник. Тепер він не просто висів на шиї Королеви. Він випромінював яскраво-жовте пульсуюче сяйвоо, яке вказувало вниз. Світло,  котре, як тепер зрозуміла Мері, було сигналом. Вона кинулася до краю тераси.

Саме тоді, коли Світильник почав випромінювати жовте світло, на терасу, як стріла, влетів Ліхтарник. Але цього разу він був не сам. Він ніс на собі виснаженого, але живого чоловіка — її батька, картографа!

Батько був блідий і слабкий,  у порваному, зношеному одязі, але його очі — такі ж, як у  дочки  — горіли розумом.

— Мері! Ти це зробила! — Його голос був хриплим.

— Тату! —дівчина  кинулася до нього, і сльози щастязамінили страх.

— Я не міг піти, — поспішно пояснив він, його погляд був прикутий до Світильника. — Я був запобіжником. Мої спогади, мій час годували Паузу, щоб Ліс не зруйнував Етерфол. Але зараз… він вільний.

Світильник на шиї Королеви, щотепер була лише жменькою пороху, почав швидко обертатися. Він не впав, а злетів і почав підніматися ще вище, перетворюючись на Маяк.

Внизу, у вільних від магії кронах, Мері та її батько почули нові звуки. Не дзвіночки Ніра і не шепіт Мороку. Вони почули спів птахів та сміх радісний сміх хлопчика.

Із висоти побачили, як Ліс Розбитих Снів швидко перетворюється. Час, що пішов, не знищив його, а оживив. Замість сірої гущавини з’явилися чудові різнобарвні квіти, а кристали з  Бібліотекитепер світилися чистим, яскравим світлом.

Ліс став тим, чим він мав бути: Садами Світла.

— Ходімо, — сказав батько, обіймаючи Мері і сідаючи на спину вірного Ліхтарника. — Ліс вільний. Тепер він не замок. Він — новий світ. І я думаю:  наша історія тільки починається. Нам потрібно зробити нову карту!

Ліхтарник злетів у чисте, оновлене небо, несучи картографа та дівчинку, котра, ризикнувши своїми спогадами, подарувала Час і життя  зачарованому світу.