Розділ 5

ПІСОК ЧАСУ ТА ПАУЗА

Охоронець Забуття повільно наближався, його багряний компас пульсував, висмоктуючи світло з кристалів. Мері відчувала, як її розум стає млявим і порожнім. Вона знала, що наступним піде спогад про батька.

Це означатиме, що її місія буде втрачена назавжди.

— Ключ. Віддай мені ключ, — прошипів Охоронець. — Він належить мені, як і час, який ти намагаєшся повернути.

Мері відступила до стіни кристалів. Її рука намацала в кишені мішечок.

Чорний пісок.

— Тату! Ти сказав, що ключ відкриває Час! — вигукнула Мері, намагаючись зосередитися на батьковому записі.

— Час у Лісі належить мені. І він замкнений, — байдуже відповів Охоронець.

Мері подивилася на ключ. Він був невеликий, іржавий, схожий на ключ від старого годинника. Вона також глянула на кришталеві стіни Бібліотеки, наповнені чужими спогадами. Рішення прийшло раптово і нелогічно, як і все в Лісі.

Мері вихопила мішечок, розв’язала його і кинула жменю чорного піску на підлогу перед собою. Пісок був дивно холодним. Коли піщинки торкнулися кришталевої підлоги, вони не просто розсипалися, а почали вібрувати й підніматися, формуючи ідеально гладкийчорний вихор, що крутився навколо її ніг.

Охоронець Забуття зупинився.

— Що це? —його голос вперше звучав не впевнено.

— Ти крадеш спогади, щоб живити Ліс, —  зміцнілим від несподіваного ефекту голосом сказала Мері. — А це… це, мабуть, те, що залишається, коли спогади викрадено. Чиста енергія Забуття!

Вона взяла іржавий ключ і, швидко знайшовши золотистий кристал, який повернув їй пам’ять про бабусю, притиснула  до його основи.

Ключ не відкрив кристал. Натомість він почав обертатися, як у заводному механізмі: клац,клац, клац...

Кристал завібрував сильніше. Потім, із пронизливимскляним звуком, рух почав уповільнюватися. Світло всередині  згасло.

Охоронець Забуття закричав. Це був жахливий звук, схожий на розрив тканини:

— Пауза! Ти створила Паузу!

Уся кімната застигла. Кристали перестали тремтіти. Багряне світло з компаса Охоронця стало нерухомим, як застигла кров. Сам Охоронець, який кинувся до Мері, завмер у незграбній позі. Навіть пил, що підняла Мері, зависнув у повітрі.

Чорний пісок — це був засіб для заморожування часу та магії у певній області, а ключ, як і сказав батько, був механізмом, що створює Паузу. Світильник, мабуть, — велика версія цього механізму.

Мері тепер була єдиною рухомою точкою в застиглому часі. Вона швидко підійшла до завмерлого Охоронця й вихопила з його  руки кришталевий компас. Цей був більший і, схоже, потужніший, ніж той, що показував Нір. Дівчина  притиснула здобич до себе. Потім вона дістала батьків щоденник.

«…Знайди ЛІХТАРНИКА — він єдиний, хто знає, де Світильник. Він чекає біля… Вертикальної Скарбниці.»

Вертикальна Скарбниця. Де це? Мері швидко озирнулася на нерухомі кристали Бібліотеки, її погляд ковзнув доверху. Скарбниця. Місце, де зберігається найцінніше.

Вона вибігла з кришталевої ротонди. Ліхтарник, який чекав на гілці, теж стояв нерухомо. Час, здається, завмер і для нього.

Мері побігла. За десять кроків від неї, у гущавині, чорний вихор, створений піском, почав зменшуватися. Пауза скоро скінчиться. Вона стрибнула до нерухомого Ліхтарника, і в цей момент час знову почав текти.

Ліхтарник, не втративши жодного такту, різко злетів.

— Ти створила Паузу! Це… це було безрозсудно. І чудово, — прошепотів Ворон. — Тепер ми можемо летіти до Скарбниці. Швидко!

Вони знову полетіли над Лісом. Мері тримала в руках два важливих артефакти: Кришталевий Компас та Ключ Часу.

— Де… де Вертикальна Скарбниця? — задихаючись, спитала дівчина.

— Ти була там раніше, до того, як з’явилася Завіса. Це Обсерваторія— сховище найпотужніших знань світу. Зараз це— око Лісу… і місце, де ховається Королева Завіси!