Реверсивне рагу Півшляху

📓 Запис №47 — Реверсивне рагу Півшляху
(мовою Онри: «Ламек уланив»)

Всесвіт: Планета Онра
Локація: Міста-потоки, де життя тече у зворотному хронопорядку.
Атмосфера: Повітря просякнуте тихим згасанням.
Жителі: Люди Онри народжуються старими й мудрими, а помирають — ембріонами.

ПРИБУТТЯ

Одного разу в «Катарсисі» наш постійний гість — старий тамівець з очима, в яких відбивалися епохи, доїдаючи мій суп з насіння рідкої рослини капатасус, нахилився та прошепотів ротовою сопілкою:

— Якщо є бажання побачити, як час готує людей — злітайте на Онру.

Його слова застрягли в мені, як риб’яча кістка поперек горла. Наступного ранку я отримав дозвіл, проколов мультивсесвіт голкою, і - опинився на Онрі.

Мене зустріли не будинки та вулиці, а обличчя — старі, складені зморшками та важкими спогадами. Але варто було пройти повз, як плечі молодшали, зморшки розгладжувались, досвід стирався. Світ, де кожен крок — це зворотний відлік. Я відчув холод у щупальцях і дивне бажання затриматись.

 [СКАНЕР: АКТИВОВАНО]
• Температура поверхні: –4 °C (тут мороз — не кінець, а початок)
• Вологість часу: 113% (повітря тремтить, як сторінки давньої книги)
• Щільність пам’яті: 0,87 т/м³
• Рівень ентропійного шуму: високий (ризик загубити ім’я при довгому перебуванні)
• Гравітація: 1.1G (тягне донизу, ніби сама земля пам’ятає більше за тебе)

КОМУТАТОР: З обережністю, Поль. Зворотний відлік затягує, але закінчується все одно нулем.

КОНТЕКСТ

Онра унікальна тим, що час тут тече навпаки для всього живого — ніби життя запустили в режим зворотної перемотки.

Люди народжуються старими й проживають життя, молодіючи день за днем, доки не стають безпорадними ембріонами й не розчиняються у первозданному джерелі.

Тварини та комахи підкоряються тим самим законам: метелик починає як зотлілий пил, що злітає й збирається в крила, щоб згодом стягнутись у гусінь і, згорнувшись у кокон, зникнути.
Рослини спершу в’януть, осипаються попелом, а потім піднімають сухі листки, міцніють, розгортаються назустріч трьом сонцям — доки не повернуться в насіння, що йде в землю.
Навіть камінь тут не вічний: тріщини загоюються, уламки повертаються на місце і зрештою все зникає в гладкому зерні породи.

У цьому світі немає майбутнього, воно молодшає у тебе на очах і кожен крок — повернення до того, що було. Тому й їжа в онрійців особлива: вона тримає у тому моменті, де ти ще «є», навіть якщо все навколо вже розчиняється у власному початку.

Щоб по-справжньому зрозуміти Онру, треба приготувати їх головну страву — реверсивне рагу Півшляху. Його їдять один-єдиний раз у житті — точно посередині.
Для мешканців Онри це не просто страва — це шанс впіймати мить і розтягнути її в нескінченність. Коли ти їси рагу, час перестає відмотуватися назад і завмирає в точці максимального «я». Це момент, де ти живеш на повну: запахи, смаки, спогади й відчуття зчіплюються в кристал абсолютного «зараз».

Я вирішив ризикнути й зварити його сам.

[КВЕСТ АКТИВОВАНО: РАГУ ПІВШЛЯХУ]
• Етап 1: Збір інгредієнтів
• Етап 2: Приготування
• Етап 3: Проба
• Етап 4: Історія та символіка

ОТРИМАННЯ ІНГРЕДІЄНТІВ

• Корінь ксарлума. Викопують плазмовими лопатами із дуже твердого, мерзлого ґрунту, поки він не перетворився в насіння. Місцеві дозволили мені взяти один: твердий, грубий, як старий закон, і гіркий, як жаль.
• Вода світанку. Я чекав, коли туманний вітер завмре на мить перед світлом. Простяг щупальце — і краплі впали в долоню. Вони були солодкі, але зникали, не торкнувшись язика. Я зберіг їх у антихронотаційній флязі.
• Попіл лактави. Це квітка, що цвіте навиворіт. Я спалив її ще до розкриття і зібрав попіл. Він пах негаром.
• Олія ящірки-беру́к. На п’ятнадцятий день зворотного циклу вона линяє в молодість. Добути нитки олії легко, але кожна з них сіпалася, як тонкий черв’ячок пам’яті. Я скрутив їх у тугий масляний жгут.
• Пилок дзеркального гриба мур'ксан. Він ріс у тріщині хронокаменю. Пилок віддзеркалював мене — не теперішнього, а того, ким я стану завтра. Я зібрав його, не дивлячись на відображення.

ПРИГОТУВАННЯ

Я розклав інгредієнти у зворотній послідовності — спершу те, що зникає найшвидше.

Пилок мур'ксан злетів у повітря й одразу спробував забутись. Я ловив його вінчиком, ніби намагався спіймати останні слова вмираючого.

Потім додав олію беру́к. Вона ковзнула стінками казана й зашипіла, як спогади, які не хочуть відпускати.

Попіл лактави ліг м’яко, наче сніг, що випав не під час зими, а перед нею.

Коли увійшла вода світанку, кухня спалахнула першим сонцем й одразу згасла.

Останнім я кинув корінь ксарлума. Він не впав — а ніби провалився, змушуючи бульйон обертатися по колу.

Я мішав рагу зворотною латкою — вона звучала мелодією заспокоєння, але кожен звук народжувався вже таким, що згасає.
Пара з казана не пахла — вона витягувала мій запах.

ПРОБА

Я скуштував рагу. Спочатку воно здавалося порожнім. Але наступної миті час навколо мене випрямився, ніби гумка — й завмер.

Я опинився всередині вічного тут та зараз: не лишилось ні минулого, ні майбутнього — тільки точка абсолютного «я».

Смак кореня ксарлума був важкий, як тягар прожитих років, але вода світанку м’яко розтікалась піднебінням, наче кожен подих — перший і останній одночасно.
Олія беру́к заколисувала пам’ять, а попіл лактави тонко гірчив, роблячи момент неповторним.