Імунний пудинг «Живий спектр»

📓 Запис №58 — Імунний пудинг «Живий спектр»
Всесвіт: Гіпервектор A‑Δ
Локація: Планета Ноксія, де немає безпечних зон
Атмосфера: Лихий вітер, металевий присмак у повітрі, тривога в крові
Жителі: Усе живе — від птахів до грибів — бере участь в загальному імунному обміні

ПРИБУТТЯ

Вона пішла. Наші стосунки від початку були приречені: я — восьминіг‑самітник, вона — кальмарка з аристократичного роду. Але я кохав її — попри нашу відмінність у всьому, були моменти, яких не забути: я готував її улюблену страву, вона малювала чорнилами новий шедевр — і це було щастя.
Я зробив ковток бірюзового віскі з планети Малих Тіней — і побачив Мультиголку. Без дозволу можна було стрибнути лише до десятка світів, і кожен з них становив справжню загрозу. Але мені було вже байдуже.
Я прокрутив барабан, встиг побачити лише назву планети — Ноксія - і натиснув на гачок.

В ту ж мить мене пронизав різкий опік — ніби зсередини вдарили молотом. У жилах спалахнуло полум’я, язик став металевим, зір роздвоївся. Жодного адаптаційного періоду — лише безжальна агресія.

Місцевий кущ сіпнувся, нахилився до мене й розпорошив якісь спори просто в мої очі.

Печіння стихло. Пульс вирівнявся.

«Поки ти тут - ти частина мережі», — телепатично відчув я. — «Дихай. Ми прикриємо».

КОМУТАТОР: Ця планета — колективна... не існує індивідуального імунітету... пудинг — єдиний... якщо пропустиш дозу, мережа не всти...

[ПОМИЛКА: Вірусне навантаження вивело систему з ладу]
[ПОВІДОМЛЕННЯ ПЕРЕРВАНО]

За секунду — новий удар.

Мікровірус ранньої деменції. Усе попливло, я забув слово «біль»... потім пригадав, що був дитиною — і знову забув... а потім забув, що забув.

До мене підбіг невеликий звір — щось типу лисиці з жабрами — вдерся на щупальце й вприснув в мене власну лімфоплазму.
Я відчув, як світ знову набуває форми.

Сам я б не вижив. Мене врятували.

[СКАНЕР: АКТИВОВАНО]
• Вірусна активність: 586 спалахів/сек
• Мутаційний індекс: 11.2 (червоний рівень)
• Поріг імунної сумісності: 0% → 7% → 11%
• Загроза нейрорейдера: критична

КОНТЕКСТ

На Ноксії вірус — це не хвороба, а клімат. Він мутує швидше, ніж ти встигаєш вдихнути. Віруси народжуються, атакують, помирають і перезапускаються тисячами форм щосекунди.

Вони змінюють тактику швидше, ніж ти кліпаєш очима.
Тут не існує індивідуального імунітету — лише спільний.
Птах може врятувати дерево.

Гриб — людину. А людина зобов’язана допомогти комасі, якщо хоче дожити до ранку.
Працює тільки колективний захист. Поодинці — смерть.
Головна страва Ноксії — Імунний пудинг «Живий Спектр». Його готують разом — як частину біологічної мережі. Це результат численних жертв і загальної кооперації, а не кулінарної майстерності.
Пудинг не дає силу. Він дає час. Якщо не встиг прийняти дозу — віруси прорвуться, і тебе вже ніхто не поверне. Мені дозволили приготувати його, і вся планета стала мені на допомогу.

ІНГРЕДІЄНТИ

🔹 Плазматичне тісто флорисців — росте тільки всередині живих рослин.
Щоб його отримати, квітка розірвала власне стебло й віддала мені згусток речовини, втративши половину пелюсток.

🔹 Кривава пилок трихвостої оси — вона вприскує отруту собі в голову, щоби пилок активувався.
Оса сіла на мою присоску, вжалила себе, і я зібрав пилок, поки вона ще дихала.

🔹 Еволюційні мікрогорішки — крихітні, живі, змінюються при загрозі.
Щоразу, коли я тягнув щупальце, щоби зірвати їх — віруси роз’їдали мою кров. І щоразу з-під каменя вискакувала істота, схожа на великого крота, і зашивала мені вену, виділяючи фермент-зшивальник з власних зубів.Коли в неї відпав хвіст - я відчув запит — відірвав кінчик щупальця і дав їй. Вона проковтнула його, як ліки, і тому вижила.

🔹 Слиз стабілізації — виділяється птахами лише під час нападу гарячкового штаму.
Птах побачив, що я задихаюсь, і вирвав собі перо разом із залозою, щоби врятувати мене й виділити слиз, який я зібрав.

ПРИГОТУВАННЯ

Я розклав польову кухню прямо на вірусній рівнині.
Вітер переносив віруси які вибухали чорним світлом. Кожен спалах — потенційна смерть.

1. Плазматичне тісто — в основну ємність. Воно пульсувало, як серце без тіла.
2. Пилок оси — змішався, викликавши запах заліза й озону.

У цей момент мене вразив вірус нейродисоціації. Я перестав розуміти, де моє тіло, щупальця втратили пружність, зір розчинився в білому шумі.
Із ями поруч, виповзла електрична змія та вдарила мене максимальним розрядом, втрачаючи шкіру.
І я зміг готувати далі.

3. Слиз птаха — створила оболонку, схожу на імунний кокон.
4. Горішки — почали еволюціонувати прямо в казані, запам’ятовуючи ДНК усього живого на планеті.

Знову удар — цього разу вірусом геморагічного виснаження. Судини тріскали, очі почервоніли, кров у вухах вирувала наче океан під час шторму.
Поруч виросла колонія світних грибів, яка вкрила мене спорами та забрала частину моєї отрути ціною життя третини сородичей.

На Нексії не кажуть «дякую».
Тут є обов’язок — як умова існування.

Зрештою пудинг піднявся. Він скидався на живий ртутний крем — хвилеподібний, насторожений, майже дихаючий.

ПРОБА

Я їв важкий і теплий пудинг та відчував, як росте імунітет, як стіни довкола тіла стають товстішими, як пам’ять очищується до прозорої ясності, а клітини спалахують білим, захисним вогнем.
Пудинг не тішив рецептори — він захищав і танув не на язиці, а в крові.
З кожним ковтком я бачив, як віруси відступають, розуміючи марність нападу.