Биточки останнього погляду

📓 Запис №89: Биточки останнього погляду
Всесвіт: Сектор D-77, пояс очікування Агоні.
Локація: планета Сілентра — всі готуються до нескінченно красивого та трагічного апокаліпсису.
Атмосфера: густа, пахне олією та залізом.

🚀 ПРИБУТТЯ
Я проколов Мультивсесвіт. Мультиголка заспівала — глухо, з ледве вловимим металевим тремтінням, як натягнута струна у старому контрабасі.
Стрибок мав тривати одну подих-думку, і цього разу все минуло без пригод але це, чомусь, непокоїло.
Я виринув над планетою, де небо було іржавим і десь дуже далеко в ньому палала нерухома цятка — маленька, але така яскрава, що відірвати погляд було неможливо.

[СКАНЕР: АКТИВОВАНО]
— Атмосфера: щільна, насичена парами металів і білків.
— Температура: +34 °C (відчувається як жар від розпеченої пательні).
— Поверхня: пориста, з мікровібрацією — планета, схоже, дихає.
— Показники емоційного фону: очікування 98 %, апатія 87%.

Я м’яко торкнувся поверхні. Під щупальцями — тепла, але суха земля, покрита зморшками прожитого часу. Переді мною стояли дві групи істот. Одні — біля жаровень, обличчя блищать від олії, а очі тьмяні, як старі лінзи. Інші — на високих металевих вежах, і навколо них не відводячи погляду, дивились у небо, ніби в тому погляді полягало все їхнє призначення.

— «Хто ви?» — спитав я.
— «Ті, що дивляться - Глядуни», — відповіли хором одні, не зводячи погляду.
— «Ті, що готують - Годуни», — сказали інші, перевертаючи на плитах рівні, однакові биточки.

На цій планеті все було підпорядковано очікуванню кінця світу. І я прибув на обід.

🌍 КОНТЕКСТ
Сілентра — планета, що колись жила між вірою та автоматикою й зрештою обрала ритм замість натхнення.
Сотні циклів тому астрономи обчислили, що на планету впаде метеорит, знищивши все живе.
Зрештою, він з’явився дуже далеко в небі і це змінило їх життя. Але минуло вже триста обертів — а метеорит так і не долетів.

Тепер усі на цій планеті просто чекають.
• Глядуни — стежать за небом, щоб не проґавити момент катастрофи.
• Годуни — смажать биточки, ремонтують вежі та слідкують за тілами й зором тих, що дивляться.

Раз на три тижні касти міняються місцями.
Так цикл триває — без сенсу, але з чітким розкладом.
Тут не моляться, не сперечаються — просто живуть за інструкцією та очікують.

👁️ ЖИТЕЛІ СІЛЕНЕТРИ
Сірошкірі, щільні, без зайвого жиру.

Шкіра — пориста, ніби вбирає запахи світу.
Очі величезні, віддзеркалювані — щоб дивитись у небо по три тижні поспіль.
Коли вони стоять біля жаровень, зір туманиться від випарів орхісу — основного зерна, з якого роблять биточки.
Але в них є ліки, і це — соус повернення, Ентризіум, який відновлює зір. Без нього Годуни не змогли б стати Глядунами.

Баланс простий:
Ті, хто довго дивився — мають бути нагодовані.
Ті, хто довго готував — мають знову побачити.

На Сілентрі не вмирають просто так. Старі тіла, вичерпавши ресурс, розпадаються й стають добривом для орхісу. Так мертві годують живих, а живі, по суті, складаються з усіх, хто жив до них.
Метеорит для них — не загроза, а кульмінація спільного циклу. Фінальний акорд єдності в очікуванні апокаліпсису.

🎯 [КВЕСТ АКТИВОВАНО: БИТОЧКИ ОСТАННЬОГО ПОГЛЯДУ]
• Етап 1: Збір інгредієнтів.
• Етап 2: Приготування.
• Етап 3: Соус Ентризіум.
• Етап 4: Проба.

🌾 ЕТАП 1: ЗБІР ІНГРЕДІЄНТІВ
Я попросив дозволу приготувати власну версію місцевої страви.
Головний з Годунів кивнув і видав мені миску.

1. Зерно орхісу.
   Росте на полях, де ґрунт насичений прахом померлих. Зерно велике, з сірим нальотом, але всередині — молочно-біле.
   Коли я зірвав перший колос, він задзвенів тихим гулом, ніби згадував предків.
2. Технічна вода.
   Її збирають із конденсаторів веж — мутну, з запахом заліза. Я набрав літр, намагаючись не дивитись на своє іржаве відображення.
3. Олія спор.
   Її отримують із грибних відростків під куполами. Густа, чорна, з ароматом сирого горіха. При нагріві вона тихо шипить, як дихання.
4. Сіль-кристал.
   Збирають просто зі стін куполів. Коли я зіскрібав її ножем, вона дзвеніла, як лід, а пальці німіли від вібрації.

🍳 ЕТАП 2: ПРИГОТУВАННЯ
Я увімкнув свій польовий резонатор — він зашипів і розгорнув кухню.
Годуни, зупинились і стали навколо мене. Навіть небо, здавалося, стало уважнішим.

1. Замочити зерно орхісу.
   Я висипав його в технічну воду. Зерно спливло, зашипіло, ніби сперечалося. За годину стало м’яким і слухняним.
2. Обережно Розтовкти.
   Кашка чвакнула під щупальцями. Я не зливав рідину — тут цінують кожну краплю. Тепло рук додає смаку «сенсу».
3. Додати олію й сіль.
   Олія зажурчала, вбираючись у зерно, і запах став напрочуд домашнім — як хліб і цибуля водночас.
4. Обсмажити на плитах.
   Плити тут дзеркальні та віддзеркалюють небо. Я викладав биточки й бачив у кожній скоринці власне відображення і світлу точку далеко в небі.
   Коли поверхня почала тріскатись, вона стала схожа на метеорит — суха, пропалена, невідворотна.

Поки я смажив, один із тих, що дивились, сказав тихо:
— «Коли він прилетить, усе це обов’язково стане красивим».
Я кивнув, не уточнюючи, хто саме «він».

🧪 ЕТАП 3: СОУС ПОВЕРНЕННЯ — ЕНТРИЗІУМ
— «Без нього – їжа сліпа», — сказав головний Годун, і передав мені банку, в якій щось світилось.