Коктейль Віри

📓 Запис №72: Коктейль Віри
Всесвіт: за межами Мультивсесвіту — поза координатами та здоровим глуздом.
Локація: Нульова зона обертання, де навіть тиша ходить по колу.
Атмосфера: вакуум з присмаком передчуття.
Місцеві мешканці: Уль — сутність, що крутить велосипед подій усіх мультисвітів.

🚀 ПРИБУТТЯ
Я заправив лутц, увімкнув Мультиглу, і - стрибнув.
Стрибок із Мультиглою завжди схожий на подих: швидкий, впевнений, короткий.
Та цього разу подих перетворився на крик.

Мультигла, яка зазвичай гуділа м’яким, переконливим тоном, завила тривожним виттям.
На мить я побачив не простір, а клубок скаженої геометрії, де кути дряпають свідомість.
Метеорит, величний і самовдоволений, летів просто на мене. Обличчя... до болю знайоме.
— “It’s just gravity, baby!” — сказав він голосом Білла Клінтона й підморгнув.
УДАР!
Замість звичного мерехтіння гіперпростору мене викинуло у світовий штопор, де всі вісім сердець забилися в аритмічному панічному джазі.
Потім усе тріснуло.
Світ. Час. Смак реальності.
Мене викинуло в ніщо.
Без верху. Без низу. Без центру.

Уявіть собі тишу що має бескінечну вагу.
Порожнечу, що дзвенить від власного існування.
Мовчав навіть мій балакучий комутатор — і це лякало.

І тоді я почув дзвін ланцюга. Скрип педалей. Подих, схожий на стогін перед Великим Вибухом.

🌀 ЗУСТРІЧ З УЛЕМ
Він не з’явився — швидше, я усвідомив, що Він був тут завжди - масивна слиз, сплетена з простору та втоми, крутила іржавий велосипед подій усіх мультисвітів.
Кожна спиця — вісь часу.
Кожен оберт колеса — виток сансари однієї з вселених.

— «Ти зсередини?» — запитав він, не перестаючи крутити.
— «Так», — відповів я.
— «Ти розумієш, що значить бути початком усіх подій?»
— «Мені страшно навіть подумати про це», — сказав я.

Його очі світилися стражданням, а голос був втомою, розтягнутою на вічність.

— «Змішай мені коктейль. Я хочу знов повірити».

І тоді я зрозумів: навіть вічність іноді потребує ковтка віри.

🎯 [КВЕСТ АКТИВОВАНО: КОКТЕЙЛЬ ВІРИ]
• Етап 1: Збір інгредієнтів
• Етап 2: Приготування
• Етап 3: Історія Уля
• Етап 4: Проба

🌌 ЕТАП 1: ЗБІР ІНГРЕДІЄНТІВ
— «Можеш пірнати куди завгодно», — мовив Уль. — «Лише не затримуйся, щоб не лишитися назавжди».
Він піддав ходу і шестерні під ногами розійшлися, відкриваючи портали в усі видимі тай невидимі світи.

1. Кристал сумніву, розтертий у пил очікування
   Я знайшов його в лісі філософів-грибів.
   Вони сиділи в печері й сперечались, чи існує світло.
   Кристал виріс просто з їхнього спору — тремтливий, мов фінальний аргумент.
   Я розтер його в долоні — і всередині стало трохи незатишно.
2. 4 мл дистильованої надії (не старшої за вчорашню)
   Я добував її на планеті Тіана, де надія випаровується разом із першими променями.
   Довелося впіймати дві краплі ще до того, як сонце, прокинувшись, згадає, що існує світло.
   Надія завжди пахне вранішнім туманом і страхом втрати.
3. Пам’ять про щось справжнє
   Я дістав її у світі, де спогади продають у банках, як джем.
   Я вибрав три:
   — запах кави біля вікна,дотик теплого піску до ніг,
   і голос, що прошепотів: «не бійся — я поруч».
4. Ковток повітря перед падінням
   Я здобув його у світі, де була лише Вершина й Безодня. Там усі стоять на краю, готуючись до польоту у вічність.
   І важко дихають перед тим, як зважитися.
   Я взяв один такий подих - він пахнув металом рішучості.
5. Крапля сліз з моменту відчаю
   Останній інгредієнт я витягнув із себе.
   Я згадав, як колись перестав вірити в сенс кулінарії.
   Коли їжа стала шоу, а смак — маркетингом.
   Сльоза впала в шейкер. Вона була солона й чесна.

🍸 ЕТАП 2: ПРИГОТУВАННЯ
Я поставив шейкер на одну з шестерень.
Кожен оберт підіймав вібрацію, розбурхуючи коктейль.
Я змішав сумнів і надію — відчув тремтіння у щупальцях.
Сумнів і надія зашипіли, змішуючись, ніби хтось сперечався про майбутнє.
Додав пам’ять — коктейль на мить став теплим, як ранок на рідній планеті.
Вдих — холодний струм пройшов крізь бокал.
Сльоза — спалахнуло синє полум’я.
Пам’ять додала напою густини, вдих — свіжості, сльоза — гіркоти правди.

🌠 ЕТАП 3: ПРОБА
Він пив повільно.
З кожним ковтком колеса прискорювалися, спалахуючи новими й новими всесвітами. Світи оживали, час плив рікою подій, шестерні крутилися дедалі швидше, аж раптом — Уль зупинився.
Усе завмерло.

І тоді я вперше почув, як звучить сенс.
Мов цвіркун осінньої ночі за гарячою грубкою.
На мить здалося, що я став частиною цього звуку.

🐙 КОМЕНТАР ВІД ШЕФА ПОЛЯ
«Кожен рецепт — експеримент з реальністю.
І якщо коктейль із сумніву, відчаю, надії й пам’яті змусив саму Вічність зробити паузу — можливо, і нам усім час від часу потрібен смак віри. Той, що нагадає, навіщо ми досі крутимо педалі…».

🏛️ ЗВІТ У МІНІСТЕРСТВІ
Мультигла сіпнулась — я знову на кухні ресторану «Катарсис», де так затишно пахло ваніллю та плазмою.
Мініцераптор Коні Сопрано, який підміняв свого брата Мікроцераптора Тоні Монтана (який захворів на нежить носових залоз), мовчки чистив багатогранні вуглеводи для тістечок у формі аксіоми.
Я зітхнув — пережив таку подорож і навіть нікому про це не розповісти.

Зранку я стояв перед віконцем контролю «Мультивселенського Міністерства Іглових Польотів» (ММІП) і вставив Мультиглу в приймач.
Інспектор-андроїд подивився на екран — і матриця його фотокамер тріснула по осі.