Омлет Забуття — Тягар Майбутнього Планети Бруун

Глава 111: Омлет Забуття — Тягар Майбутнього Планети Бруун

ПАРАМЕТРИ

Всесвіт: Кластер V — сектор 4‑В, Часопростір Бруун
Планета: Бруун
Локація: Віддалені гаї розумних кущів.
Опис: Поверхня — без ознак життя, простір пронизаний психо-когнітивними імпульсами.
Атмосфера: Наповнена луною передспогадів; кожен порив вітру тремтить від подій, які ще не відбулися.

МультиГолка тріснула крізь тканину реальності, закидаючи мене в черговий кут мультивсесвіту. Простір викривився, реальність пискнула, як мильна бульбашка з Планети тонких плівок. Я випав у запорошений, застиглий світ.

— ПОЛЮ, ТИ ЗНОВУ ПРИЗЕМЛИВСЯ В НЕВІДПОВІДНОМУ ЧАСОВОМУ ШАРІ, — прошепотів голос у комутаторі, — ТИ ВЖЕ БУВ ТУТ.

Я вимкнув канал. Повітря тут було густе, як суп із питань, на які нема відповіді. Жодного вітру. Тільки липка тиша і гул — не звук, а відчуття, ніби сам Всесвіт затамував подих.

Сканер показував: «нульова біологічна активність». Але я відчував інакше. Занадто рівна порожнеча. Занадто напружена.

Пошуки тривали годину. Я брів ландшафтом, розпанаханим скелями, ніби хтось рвав папір. Подекуди чорні, як обсидіан, камені з природними візерунками — а може, це писемність?

Саме тоді я вперше побачив кущ. Одинак. Ніби його забули серед пустелі. Листя — глибокого фіолетового кольору, щільне, з ледь помітним мерехтінням, як у шкіри отруйної комахи.

Я підійшов. Торкнувся.

І відразу — спалахи. Образи. Смерть цього куща. Його забуття. Його розпорошення на попіл. Але це були не бачення. Це було знання. Я знав, коли цей лист зникне. І сам кущ — теж. Все вже сталося. Десь попереду.

[СКАНЕР: ВИЯВЛЕНО]
Когнітивні сигнатури активні
Свідомість зафіксована в прийдешньому часі
Рівень ризику: відсутній
Рекомендація: продовжити спостереження

І тут до мене дійшло. Це не спогади. Це… пам’ять про майбутнє.

Кожен кущ тут знає свою долю. Своє народження. Своє життя. Старість. Смерть.

Кущі-бруунці не живуть теперішнім. Не зберігають минулого. Вони — в’язниці майбутнього, наповнені знанням про те, як усе завершиться.

Я довго спостерігав. Сидів біля коріння, записував абсурдні графіки на планшет. Намагався зрозуміти, як живе створіння, для якого немає «ще не сталося». Кожен мій крок — вони вже бачили. Кожне питання — вже знали.

Я почав говорити. Не до когось конкретного. Просто говорив. Не словами — думками:

— Привіт. Я Поль. Шеф. Повар. Я шукаю смак, який розповість про вашу планету. Є у вас такий?

Відповідь не прийшла одразу. І це був не звук. Це було відчуття, що проникло в мене: печаль. Тепла. Важка. Справжня.

І саме тоді, біля підніжжя скелі, я побачив його.

Кущ. Самотній. Майже мертвий. Листя не світилося, але повітря довкола було інше. Воно пахло несподіванкою. Ароматом майбутнього, яке ще не визначене.

І тоді щось передалося. Зсередини куща у моє свідомість врізався образ:

«Омлет Забуття — Зхаал»

Я зрозумів. Це був їхній вихід - їхнє повстання - їжа, що стирає пам’ять про майбутнє.

[КВЕСТ АКТИВОВАНО: ОМЛЕТ ЗАБУТТЯ]

• Етап 1: Збір інгредієнтів
• Етап 2: Приготування
• Етап 3: Історія Суфри
• Етап 4: Проба

ПОШУК ІНГРЕДІЄНТІВ.

1. Яйця луцидуса

Луцидуси — ментальні паразити, що народжуються зі сну. Я знайшов печеру гронгів — величезних сплячих істот. Їхнє дихання — як вулканічний храп.

Я сидів поряд. Медитував. Чекав. Коли перший гронг заворушився, простір затремтів. І тоді з’явились вони — світлі капсули, що вилітали зі сну в реальність.

Я зловив чотири. Одна лопнула в руці — і я провалився в дитинство. Суп із крейди. Пластилінова кухня. Сльози.

Повернувся. Подякував обережності, що не розчавив решту.

2. Молоко хронокози

Ущелина, де час накладається шар за шаром. Там і мешкають хронокози — істоти з багатьох вікових версій одночасно.

Вона підійшла до мене: і старою, і козеням, і тінню, і тілом.

Доїння — випробування. Її вим’я змінювалося просто в руках. Молоко текло в чашу, переливаючись від бурштину до крижаного синього. В кожному ковтку — чиєсь майбутнє.

3. Пилок спонтанії

Ця квітка з’являється лише тоді, коли ти про неї не думаєш.

Я брів, роздратований, втомлений, лаявся латинською, і спіткнувся. Упав носом у землю. І в ту ж мить — просто перед носом — спалахнула квітка - феєрверк із золотих щупалець. Я зареготав. Вона лопнула, залишивши пилок у повітрі. Я встиг зібрати щіпку — блискучі зерна хаосу. Пахло надією та  абсурдом

4. Пелюстки Сьогодення

Вони не зʼявляються, якщо їх чекати. Я сів біля скелі, закрив очі, затулив вуха. Просто дихав.

Коли відкрив очі — вони вже були. Три, світлі, крихкі.

Я взяв їх обережно. Мовчки.

5. Олія необдуманого вчинку

Зривав усе підряд. Один плід — чорний і круглий, другий — колючий, як страх, третій — м’який і солодкий.

Вичавив сік. Підігрів. Олія стала прозорою, з ледь синім відтінком. Шипіла — ніби вагалась: кипіти чи замерзнути?

🔥 ПРИГОТУВАННЯ — РИТУАЛ ЗВІЛЬНЕННЯ

Яйця + молоко

Капсули співали. Не вухом — тілом. Молоко зливалося в них, зшиваючи час і сон. У мисці розкинулось нічне небо.

Пилок

Вибух світла. Удар запаху. Момент, де я сміявся з кимось, кого ще не зустрічав.