***

Мені душа щось заболіла раптово,

І перед очима постав  його портрет,

Це життя нагадало суворо,

Що не закінчився ще менует.

Я благаю це все закінчитись,

Я прошу пощадити мене,

Я у пекло хочу просочитись,

Тільки б більше не бачить тебе.

Ми кружляєм в повільному танці,

Десь в кінці серед інших гостей,

Ми давно вже з тобою коханці,

Зникни, прошу, хутчіше з очей.

Ти смієшся мені прямо в очі,

Ти ведеш мене в пекло страшне,

А я йду серед темної ночі,

Як дитина, їй-богу, смішне.

Я не бачу нічого крім тебе,

Я забула про все на землі,

Я забула геть зовсім про себе,

Йду з тобою в казковій імлі.

Враз все стихло, нема більш нікого,

А ти все ще залишився тут,

Я б залишила тебе самого,

Але ноги загрузли у ґрунт.

Ні, вросли назавжди у це місце,

Де залишився ти назавжди,

Проклинаю тебе, лютий вбивце,

І у гості мене тепер жди.

Я прийду, як би тяжко не було,

Я помщуся за нього тобі,

Я прийду, скільки б часу минуло,

Ти заплатиш за сльози мені.

Я отримаю все, що захочу,

Я зруйную і знищу тебе,

Крові вип’ю твоєї досхочу,

Щоб ти сам проклинав вже себе.

Ти заплатиш за всі наші сльози,

Ти заплатиш за наших дітей,

Ти помреш, проклинаючи грози,

Що наслав ти на наших людей.

Поквитаюсь з тобою безжально,

І закінчу цей вічний танок,

Ти скавчатимеш з болю буквально,

За усіх убитих жінок.

Гори в пеклі, чортяга нещасний,

Мучся вічно за кров золоту,

А ми ранок зустрінем прекрасний,

Повернувши всю землю святу.

Прощавай мій убитий коханий,

Ти зі мною уже назавжди,

Пам’ятатиму ранок поганий,

Ти мене лиш чуть-чуть підожди.

Ми побачимось знову, коханий,

І тоді вже не буде його,

Він помре, той чортяга поганий,

Хто убив чоловіка мого.

Менует вже скінчився, а далі

Я піду у реальне життя,

Я відкину болючі печалі,

Я забуду свої почуття.

Та колись мене пустять до тебе,

У Едемські прекрасні сади,

Не хвилюйся, коханий, за мене,

Я з тобою уже назавжди.