7

***

- З поверненням, сестричка, — крізь пелену шуму, почула знайомий голос.

- Арті, — посміхаючись, прошепотіла я.

- Вона з нами! - радісно вигукнула Сі, залопотівши в долоні.

Сівши зручніше, я, відкривши очі, дивилася на своїх друзів. Арті тримав мене за руку, і я не відчувала тепла. Трохи далі в кріслі сидів Марк, занурившись в читання. Скільки себе пам'ятаю він читав. Рік слухав музику з маленького радіо. Сі присівши поруч посміхалася.

Все, як в добрі, старі часи.

- Ви не змінилися? - зауважила я.

- Ось ти дитинко, змінилася. Скільки тобі вже? - Сі підповзла ближче, розглядаючи мої жіночі форми.

В її очах, на частку секунди, побачила заздрість. Вона навічно, залишилася дівчиною сімнадцяти років.

- Сі, припини, — сказав Арті. - Я давно не бачив сестру.

- Зануда, — скорчивши незадоволене обличчя, вона розтягнулася поруч зі мною на ліжку.

- Як ти? - запитав старший брат.

- Як думаєш? Жахливо голодна, — відповіла відчуваючи неприємний стан у шлунку.

- З новенькими завжди так, — зауважив Марк, не відриваючись від книги. - Тепер, ти вже точно з нами.

Вперше за стільки років, я відчула себе як вдома. Поруч старший брат і друзі.

Не відпускаючи руки Арті. Він вів мене довгим коридором повз щільно закритих дверей. Сі та всі інші, залишилися в кімнаті. Мене чекав Дрейвен і моя перша жертва. Брат підвів мене до двостулкових дверей, зупинившись біля них сказав:

- Будь сильною. Ти тепер не людина, а вампір. Я люблю тебе, сестричко.

Відпустивши мене, він пішов далі. Судомно зітхнувши, я штовхнула двері. Кімната виявилася навіть більше, ніж я припускала. На середині стояв стіл, а до нього прив'язаний ще живий Едвард. Побачивши мене, хлопець обертаючи очима щось мукаючи, вказував з в'язаними руками за спину, в кут кімнати.

Я подивилася на Дрейвен, він стояв, притулившись плечем до стіни, а поруч з ним сиділи чотири Старости. Троє чоловіків і маленька дівчинка років десяти. Посміхаючись вона невинно дивилася на мене. З під її верхньої губи стирчали гостренькі зубки.

- Що відбувається? Я не розумію, — запитала зустрівшись очима з Дрейвеном.

- Все просто. Навіть простіше, ніж ти собі уявляєш. Ти просила, ми й не чіпали хлопця. Він твій.

- Почекай. Ти хочеш сказати, що я повинна вбити Едварда?

Знизавши плечима, він відповів:

- Ти сама відповіла, на своє питання.

Похитавши головою, я подивилася на хлопця. Він перелякано дивився, просячи допомоги. Чим я могла допомогти?

Точно також як і Едварда, мене приперли до стінки. Він повинен померти. Я випити його кров.

- Чому так довго? - запитала дівчинка, скривдженим голоском. - Я хочу крові.

- Саша! - Дрейвен відштовхнувшись від стіни, жестом запросив мене підійти ближче до Едварда.

Не відриваючи погляду від вампіра, я підійшла до бранця. Дрейвен повинен пишатися мною. Заради нього, я стала тим, ким була зараз.

Ніхто і ніщо, не завадить мені бути поруч з ним.

2013 рік.