6

- Саша! - вигукнув Едвард, коли вбіг на балкон, і зупинившись, не розуміючи витріщився на те, що відбувається.

- Що тут таке? - запитав хлопець. - Саша, що вони роблять? Я викличу охорону. Негайно відпустіть її!

Оскалом, брати-близнюки, оточивши Едварда, готові були в будь-який момент кинутися на нього.

- Ні! - закричала я, піднявшись. - Прошу не чіпайте його.

Підлітки неохоче відійшли в сторону, і стали на місце. Не дивлячись на Едварда, так, щоб він не бачив сорому в моїх очах закричала:

- Іди! Прошу тебе. Це мої друзі.

- Друзі, не роздягають, — зауважив хлопець, не маючи наміру йти.

- Едвард? - запитав Дрейвен продовжуючи сидіти. - Послухай, що говорить Саша. Вона поганого бажати не хоче, на відміну від нас.

- Я не боюся, і не потрібно мене залякувати. Саша, йдемо! - Едвард почав збирати мій одяг.

Залишаючись на місці, я мовчки дивилася на хлопця. Зрозумівши, що я не збираюся йти.

- Якого ...

- Прошу в присутність дами, і підлітків не лаятися, — зауважив Дрейвен. - Молодий чоловіче, ви що не у своєму розумі? Ще там в низу, так нічого і не зрозуміли?

Витріщивши очі, Едвард не розумів, чому з ним так розмовляли.

- Іди Едвард, — спокійно сказала, опустивши очі.

- Саша?

В голосі хлопця, чулися нотки благання. Похитавши негативно головою, я відповіла:

- Я люблю Дрейвен, і навічно залишуся з ним. Іди, якщо бажаєш залишитися живим.

- Ти ненормальна! - видихнув він, кинувши мої речі, назад на підлогу.

- Знаю.

- Ви всі, тут божевільні! - вигукнув Едвард, кинувшись геть.

Краєм ока я помітила, що Дрейвен кивнув головою. Я поспішно повернулася в бік підлітків. Їх вже, там не було.

- Дрейвен! - Я накинулася на вампіра. - Відпустіть хлопця. Нехай він іде. Він же нічого не зробив.

- Він подумав. Ти ж сама, вчора згадувала про нас.

- Я випадково. Він нічого не знає! - починаючи розуміти, що у мене істерика.

- Пізно, — спокійно сказав вампір. - Хто він тобі? Друг? Коханець? Хто?

Ковтаючи пекучі сльози, відповіла:

- Ми просто, з ним разом працюємо. Хлопець не вірить в вас. Він нічого не знає.

Я знесилено впала на підлогу, розтираючи по обличчю туш.

- Прошу вас.

- Досить! - втрутився до цього мовчазний Староста. - Дрейвен час підтискає. Скоро закінчитися виступ.

Кивнувши вампір, піднявши мене на руки, сказав:

- Іншого вибору немає.

Промовивши ці слова, він мав на увазі не тільки мене, а й Едварда. Спалахнувши я, притулившись до грудей Дрейвен запитала:

- Буде боляче?

Він не відповів. Смикнувши сильно за волосся і відкинувши голову в сторону, вп'явся зубами в мою шию. Несамовитий крик рознісся по балкону, і його заглушила гучна музика. Я чула голос Арті.