5

Натовп перед нами розступався, ніби ми — кінозірки. Ні. Просто коли поруч з'являвся Дрейвен, дівочі серця починали битись у пришвидшеному ритмі, а чоловіки бачили в ньому альфа-самця або хижака.

Провожувані злими поглядами, дівчата дивувались: навіщо такому красунчику темношкіра дівчина?

Потрібна. Дуже потрібна. Хотілося закричати: «Він кохає мене!»

Підіймаючись прозорими сходами, я озирнулася. На нас уже ніхто не дивився — вся увага знову була прикута до сцени. На диванах, оббитих шкірою, сиділо кілька вампірів. Їхні обличчя здалися мені знайомими — не більше. Відпустивши мою руку, Дрейвен пройшов повз них і сів поруч із чоловіком середнього віку.

Він щось прошепотів йому, а тоді звернувся до мене з наказом:

— Роздягайся.

Я стиснула ремінець сумочки і здивовано подивилася на вампіра. Він скривився й повторив:

— Роздягайся. Або цим займуться мої помічники.

Він кивнув у бік двох хлопців років чотирнадцяти. Вони єхидно всміхались і, облизуючи губи, розглядали мене. Я ковтнула повітря й зробила крок назад. Може, стрибнути вниз?

— Навіть не думай про це, — попередив вампір.

Закусивши губу, я неохоче поклала сумку на підлогу. Поруч поклала пальто. Я відчула на собі захоплений погляд Дрейвена.

— Ти змінилася, — зауважив він. — Стала більш жіночною. Скільки тобі?

— Двадцять три, — видихнула я.

— Чому ти так довго чекав? — запитав у Дрейвена чоловік, що сидів поруч. — Ще трохи — і вона почне старіти.

— Вибачте, Старійшина, але я люблю витримане вино.

Мене пересмикнуло — він прирівняв мене до вина. Точніше, мою кров. Побачивши, що я дивлюся на них, Дрейвен знову заговорив наказним тоном:

— Чому зупинилася? Знімай усе.

— Але…

Я поспішно затулила рота — мене все одно ніхто не послухає. Заправивши кучеряве пасмо за вухо, я стягнула з ніг півчобітки, обережно поставила їх поряд із пальтом і сумочкою — й почула сміх. Сміялися ті двоє близнюків. Зиркнувши сердито, я запитала:

— Що смішного?

— Люди такі нудні, — відповіли вони в один голос.

— Досить, — шикнув на підлітків Дрейвен. — Міс Саша незабаром приєднається до нашого світу.

— Авжеж. Вона надто довго носила у своєму людському тілі знання про нас, — підсумував Старійшина.

— Знімай сукню, — скомандував вампір.

Я здригнулася й обережно потягнулася до блискавки на спині. Розстебнувши її до половини, не змогла далі. Не встигла й рота розкрити, щоб попросити допомоги, як Дрейвен вже був поруч. Його холодні пальці на мить торкнулися моєї спини — тілом пройшла хвиля жару. Я хотіла його — всім тілом і душею. Просто тут, при всіх? Нехай.

Стиснувши його руку, прошепотіла:

— Допоможи зняти її.

Вампір засміявся, присів і, взявши край сукні, повільно потягнув угору. Я підняла руки, і вже була готова замуркотіти, як кішка. Його губи торкнулися мого пупка, коли він нахилився. Я не стрималась і охнула — тіло вкрилося гусячою шкірою.

— Дрейвен, май терпіння, — холодно зауважив Старійшина.

Скинувши сукню на підлогу, Дрейвен підняв руки й, повернувшись, сказав:

— Не чіпаю.

Стримуючи лайку, я нахилилася й зняла колготи. Залишившись у бюстгальтері й трусиках, випросталася й чекала. Дрейвен, глянувши на мене з голови до п’ят, помітив срібний ланцюжок і попросив зняти й його.

— Знімай усе, — нагадав Старійшина.

Я благально подивилася на Дрейвена. Він знизав плечима й сів поруч із чоловіком. Зціпивши зуби, я розстебнула бюстгальтер і зняла його, за ним — і трусики. Якби знала, вдягла б кращу білизну.

Дрейвен, сидячи зручно, поманив мене пальцем. На зрадливих ногах я слухняно підійшла ближче.

— Сідай на підлогу, — скомандував він.

Я опустилася навколішки. Провівши рукою по моєму волоссю, Дрейвен сказав:

— Твій час настав. Ти отримаєш безсмертя і вічну молодість.

Я кивнула, притулившись щокою до його долоні.

— Давай, Дрейвен.

Я кинула погляд на Старійшину. Він сидів, мов мумія, лише блиск в очах свідчив, що він живий. Відкинувши волосся з моєї шиї, Дрейвен поклав мою голову собі на коліна.

— Я дав тобі відстрочку, Саша, — прошепотів він мені на вухо. — Минуло багато років. Час виконати вирок, винесений тобі, Сашо Марлен Сальваторе.