3

На моє здивування, після обідньої перерви, Едвард кудись подівся. Останній робочий день, видався мені страшенно довгим. Дзвінків було дуже багато, так що я ледь встигала відійти по потребах.

Ми з Едвардом домовилися зустрітися ближче до десятої, так що часу для причепурювання, в мене достатньо. Вечір виявився просто чудовим. Вже за тиждень, міг випасти сніг.

Кутаючись у пальто, я дивилася на всі боки, чекаючи таксі. До бару двадцять хвилин на авто, а пішки десь приблизно сорока. Подивившись на годинник, подумки поквапила час. Позначалося те, що дуже давно не відвідувала місця великого скупчення людей. Неквапливо з-за повороту, виплила жовта машина таксі. Видихнувши, я енергійно замахала рукою. Стримуючи тремтіння в тілі, я з нетерпінням чекала прибуття. Як попелюшка, яка поспішала на бал.

Біля входу в "Sexxx" зібралося безліч народу. Вони юрмилися біля входу, бажаючи швидше ввійти в клуб. Два охоронці перевіряли документи, потроху відсіваючи непотрібних відвідувачів.

Заплативши, я, вийшов з таксі, очима пошукала зелений ірокез. Почуваючи себе трохи не у своїй тарілці, озиралася на всі боки. З натовпу перед входом відокремився молодий чоловік. Його темне волосся, стирчало в врізнобіч, темні сонцезахисні окуляри і пальто на оранку. Я трохи розгубилася, нічого не розуміючи.

- Ти як раз, — звернувся до мене незнайомець, голосом Едварда.

Я подивилась на хлопця з ніг до голови. Його, і не впізнати. Переді мною, стояла цілком інша людина.

- Едвард? - перепитала я.

Знявши окуляри, він, всміхаючись, відповів:

- Не очікувала.

- Ти б попередив, — дорікнула я, подивившись на себе.

Одягла я в зеленого кольору плаття до колін, чорні колготки й півчобітки.

- Пробач. Ти виглядаєш круто, — зробив він мені комплімент, і взявши за руку потягнув до входу.

- Пішли, скоро все почнеться.

Так ось чому, його не було після обіду? Він не тільки змінив імідж, а й дістав квитки — вистоявши в черзі.

Усередині клуб виявився просто чудовим. Як би висловився Едвард: «Чумове місце!» Ліворуч розташовувалося довга барна стійка, де працювали шість барменів. По праву танцмайданчик, а прямо сцена. З боків від неї на другий поверх, вели дві прозорі сходи без поруччя. Там на верху зібралося трохи народу, в основному всі юрмилися в низу біля сцени, і на танцмайданчиках.

Едвард потягнув мене за руку до бару. Неголосно грала музика, щось з the Gure, так що змогла розчути його.

- Нумо випиймо.

- Загалом-то, я не п'ю, — запротестувала.

- Нічого. Замовимо пепсі. Розслабся, скоро я познайомлю тебе з друзями.

Заковтнувши, я, кивнула. Мене не дуже-то і радувало знайомство з його друзями. Погодилася я піти, з однієї простої причини. Не хотілося, провести вихідні, знову вдома.

- Мені віскі, а дамі безалкогольний коктейль, — спершись об стіл, замовив Едвард.

Я очима, знову пробігла по народу. Як же швидко біжить час, зовсім недавно в моді були кольоровий одяг. Йому на зміну прийшли джинси, шкіряні куртки, шипи й волосся різних кольорів. Хімічну завивку волосся робили як жінки, так і чоловіки. У моду увійшло довге волосся у чоловіків, коротке у жінок.

- Подобається? - запитав Едвард, простягаючи мені напій.

- Жартуєш? Я давно не була в таких місцях, — відповіла я приймаючи напій, і відпивши трохи, зазначила що він дуже смачний.

- Скільки якщо не секрет?

Не встигла я й рота розкрити, як до нас підійшли два хлопці й дівчина.

- Саша, це мої друзі, — представив їх Едвард. - Роб, Зоя і Кірк.

- Дуже приємно, Саша, — хитнула я кожному з них.

- Ну, що готові відтягтися? - запитав Роб, посміхнувшись, я відмітила, що у нього було відсутня пара нижніх зубів.

Едвард вигукнув назву групи, і натовп підхопив. Скандуючи, люди вимагали виходу кумирів. Посміхнувшись мені, хлопець, знову потягнув за собою ближче до сцени. Перечепившись, я мало не впала. Підхоплена сильною рукою Кірка, поспішила далі. Вигукуючи назву: Едвард, Роб, Кірі й Зоя — геть забули про моє існування.

Музика потроху стихла, і притлумили світло. Вогні на сцені яскраво спалахнули, трохи засліпивши. Прикривши рукою, я почула. 

- Ну, що готові! Я знаю — так. Ви так довго чекали, і ось, вони тут.

Віщав чоловічий голос. Віднявши руку від очей, я подивилася на сцену, де в напівтемряві стояла четвірка хлопців.

- Зустрічайте! «Мисливці!!!»

Натовп вибухнула оплесками, ревінням, гулом і свистом. Їх збудженість передалася і мені, захотілося кричати разом з ними.

- Можна, хвилинку уваги! - звернувся до натовпу довговолосий хлопець, вокаліст.

Народ притих, і він продовжив:

- Перш ніж почнемо. Хочу подякувати спонсорові, він нам допоміг, в тому, ким ми стали.

Він рукою показав вгору, де був розташований прозорий балкон. Задравши голову, я начебто не придивлялася, не могла нічого роздивитись.

- Дрейвен Медрайсон!