3

На моє здивування, після обідньої перерви Едвард кудись подівся. Останній робочий день видався мені страшенно довгим. Дзвінків було дуже багато, тож я ледь встигала відійти по потребах.

Ми з Едвардом домовилися зустрітися ближче до десятої, тож часу для причепурювання в мене достатньо. Вечір виявився просто чудовим. Вже за тиждень міг випасти сніг.

Кутаючись у пальто, я дивилася на всі боки, чекаючи таксі. До бару двадцять хвилин на авто, а пішки десь приблизно сорок. Подивившись на годинник, подумки поквапила час. Позначалося те, що дуже давно не відвідувала місця великого скупчення людей. Неквапливо з-за повороту випливла жовта машина таксі. Видихнувши, я енергійно замахала рукою. Стримуючи тремтіння в тілі, я з нетерпінням чекала прибуття, як Попелюшка, яка поспішала на бал.

Біля входу в "Sexxx" зібралося безліч народу. Вони юрмилися біля входу, бажаючи швидше ввійти в клуб. Два охоронці перевіряли документи, потроху відсіваючи непотрібних відвідувачів.

Заплативши, я вийшла з таксі, очима пошукала зелений ірокез. Почуваючись трохи не у своїй тарілці, озиралася на всі боки. З натовпу перед входом відокремився молодий чоловік. Його темне волосся стирчало врозсип, темні сонцезахисні окуляри і пальто нарозхрист. Я трохи розгубилася, нічого не розуміючи.

— Ти якраз, — звернувся до мене незнайомець голосом Едварда.

Я подивилася на хлопця з ніг до голови. Його й не впізнати. Переді мною стояла зовсім інша людина.

— Едвард? — перепитала я.

Знявши окуляри, він, посміхаючись, відповів:

— Не очікувала?

— Ти б попередив, — дорікнула я, подивившись на себе.

Одягла я зеленого кольору плаття до колін, чорні колготки й півчобітки.

— Пробач. Ти виглядаєш круто, — зробив він мені комплімент і, взявши за руку, потягнув до входу.

— Пішли, скоро все почнеться.

Так ось чому його не було після обіду? Він не тільки змінив імідж, а й дістав квитки, вистоявши в черзі.

Усередині клуб виявився просто чудовим. Як би висловився Едвард: «Чумове місце!» Ліворуч розташовувалася довга барна стійка, де працювали шість барменів. Праворуч — танцмайданчик, а прямо — сцена. З боків від неї на другий поверх вели двоє прозорих сходів без поручнів. Там нагорі зібралося трохи народу, в основному всі юрмилися внизу біля сцени і на танцмайданчиках.

Едвард потягнув мене за руку до бару. Неголосно грала музика, щось із The Cure, тож змогла розчути його.

— Нумо, випиймо.

— Загалом-то, я не п'ю, — запротестувала.

— Нічого. Замовимо пепсі. Розслабся, скоро я познайомлю тебе з друзями.

Ковтнувши, я кивнула. Мене не дуже-то й радувало знайомство з його друзями. Погодилася я піти з однієї простої причини: не хотілося провести вихідні знову вдома.

— Мені віскі, а дамі безалкогольний коктейль, — спершись об стіл, замовив Едвард.

Я очима знову пробігла по народу. Як же швидко біжить час, зовсім недавно в моді був кольоровий одяг. Йому на зміну прийшли джинси, шкіряні куртки, шипи й волосся різних кольорів. Хімічну завивку волосся робили як жінки, так і чоловіки. У моду увійшло довге волосся в чоловіків, коротке — в жінок.

— Подобається? — запитав Едвард, простягаючи мені напій.

— Жартуєш? Я давно не була в таких місцях, — відповіла я, приймаючи напій, і, відпивши трохи, зазначила, що він дуже смачний.

— Скільки, якщо не секрет?

Не встигла я й рота розкрити, як до нас підійшли двоє хлопців і дівчина.

— Саша, це мої друзі, — представив їх Едвард. — Роб, Зоя і Кірк.

— Дуже приємно, Саша, — кивнула я кожному з них.

— Ну що, готові відтягнутися? — запитав Роб, посміхнувшись, я відмітила, що в нього була відсутня пара нижніх зубів.

Едвард вигукнув назву групи, і натовп підхопив. Скандуючи, люди вимагали виходу кумирів. Посміхнувшись мені, хлопець знову потягнув за собою ближче до сцени. Перечепившись, я мало не впала. Підхоплена сильною рукою Кірка, поспішила далі. Вигукуючи назву, Едвард, Роб, Кірк і Зоя геть забули про моє існування.

Музика потроху стихла, і приглушили світло. Вогні на сцені яскраво спалахнули, трохи засліпивши. Прикривши рукою, я почула.

— Ну що, готові?! Я знаю — так. Ви так довго чекали, і ось вони тут.

Промовляв чоловічий голос. Віднявши руку від очей, я подивилася на сцену, де в напівтемряві стояла четвірка хлопців.

— Зустрічайте! «Мисливці!!!»

Натовп вибухнув оплесками, ревінням, гулом і свистом. Їхня збудженість передалася і мені, захотілося кричати разом з ними.

— Можна хвилинку уваги! — звернувся до натовпу довговолосий хлопець, вокаліст.

Народ притих, і він продовжив:

— Перш ніж почнемо. Хочу подякувати спонсору, він нам допоміг у тому, ким ми стали.

Він рукою показав угору, де був розташований прозорий балкон. Задерши голову, я, хоч і не придивлялася, не могла нічого розгледіти.

— Дрейвен Медрайсон!