3

Я лежав у тій темній коморі, де смерділо іржею й забуттям, і думав: можливо, вони мали рацію. Можливо, я справді був бракованим ще до першої заточки.

- Ти не бракований, - сказав голос.

Я здригнувся. До мене говорило дерево.

Дерев’яна статуетка людини, та сама, яку я вирізав після війни, стояла навпроти. Вона не рухалась, але я чув її. Це з неї лунав голос.

- Хто ти? - прошепотів я.

- Я той, хто тебе викував, - відповів голос. - І той, хто ніколи не думав, що ти зможеш відповісти. Як тебе звати?

- Мене звати Лезо.

У фігурі щось змінилося. Дерево потемніло ззовні, а всередині наче запалили світло.

- Колись давно я був ковалем, - сказав він. - Людиною. Я викував тебе багато років тому. А тепер… здається, моя душа заблукала й знайшла єдине місце, де мене ще пам’ятають.

Я мовчав. Навіть якби хотів - не знав, що сказати. Я спілкувався зі своїм Творцем!

- Ти живий, - нарешті вимовив Коваль із подивом, що межував зі страхом. - Ти думаєш. Ти страждаєш. У тебе є світ…

- А ти мабуть думав, що я просто шматок залізяки? - спитав я.

- Якщо чесно - так, - відповів голос.

Ми мовчали. Два творіння, які раптом усвідомили, що помилилися одне в одному.

- Навіщо ти мене створив? - спитав я.

- Щоб різати, - сказав Коваль і одразу замовк. - Ну… щоб допомогти собі. Щоб оборонятися. Я не знаю… Я ніколи не думав, що ніж колись запитає мене про таке.

- А я ніколи не думав, що Творець може бути таким розгубленим, - сказав я.

Коваль засміявся.

- А ти кумедний. Про Творця думаєш. Люди теж вигадують собі богів, коли бояться зізнатися, що чогось не розуміють. Ми називаємо це вірою.

- У нас теж так, - відповів я. - Тільки ми молимося на М’ясорубку.

- Буває, - тихо сказав Коваль.

Я дивився на нього й раптом зрозумів: Творець - не всемогутній. Він такий самий загублений, як і його творіння.

- Тоді який сенс мого життя? - спитав я.

- Звідки мені знати. Я й свого призначення не можу збагнути. Можливо, різати, - відповів він.

- Так банально… Але я більше не можу різати. Я безрадне тупе Лезо.

Коваль трохи помовчав, а потім сказав:

- Не видумуй. Ти можеш застосувати себе багато де. Наприклад, намазувати масло на канапки, відкривати пляшки з під пива, пересаджувати невеликі рослини в саду. Але саме головне – це те, що ти можеш бути доказом того, що світ може змінитися і бути іншим. Навіть якщо він цього не хоче. Будь собою і все.

Світло в дереві згасло. Фігура знову стала просто статуеткою.

А я зостався лежати тупим ножем у темній коморі.

Можливо, бути собою – це не так вже й погано.  Навіть у світі, який прагне перемолоти все на фарш і молиться на м’ясорубку.