Глава 5.

– Тепер ти задоволений? - пробурчала я, виходячи з магазину з рюкзаком за спиною.

Виявилося, не так легко нести пластиковий рюкзак із товстим котом в середині. А, ось, Лео покупка припала до душі.

- Кіт не може бути незадоволений таким транспортом, - відповів Лео. – Тепер йдемо в магазин, щоби вибрати тобі пристойне вбрання.

- У мене гарний одяг, - обурилася я. – Навіщо витрачати на це гроші?

- У тебе немає червоної сукні.

- А тобі яке діло?

– А мені сподобалося. Сама мене серіали свої змушувала дивитись. Тож пішли за сукнею.

- Більше з тобою нічого не дивитимуся, - я закотила очі від висновків кота.

- Пізно, мені треба додивитись з тобою останні серії, щоби дізнатися, кому Лариса доводиться донькою.

- Гаразд, але це завтра. Сьогодні ми маємо інші заняття.

Мені страшно було уявити, скільки місяців я після цього свята виплачуватиму кредит. Але, ж, це заради Віталіка.

На щастя, в моді кіт розбирався не так, як у консервах. І мені вдалося вибрати не дуже дорогу сукню. Але все одно, за сьогодні я сильно заборгувала банкові. Ще довелося замовити суші з піцою. Та вирушити за подарунком чоловікові.

- Купи йому м'яса! – радив мені кіт, коли ми опинились у магазині.

– Я хочу йому купити набір для душу, – прошепотіла я.

- Ти хочеш від нього позбутися? – пробурчав кіт. – Немає дурнішого подарунка, ніж впхнути стандартний набір. М'ясом, й то, більше здивуєш.

- Може рушника? - я підійшла до полиць, де вони продавалися.

- О, чудова ідея! - вигукнув кіт.

Я на радощах потяглася до полиці з рушниками. Але потім зрозуміла, що кіт дивиться в інший бік, та побачив щось. Я обернулася. Там висів фартух із зображенням м'язистого чоловічого тіла у спідній білизні.

- Але ж це вульгарно, - я з сумнівом розглядала фартух.

- А ти його додому кличеш, щоб до іспитів готуватися? – пирхнув кіт. – Давай, бери його та й пішли додому.

З сумнівом взявши упаковку, і сподіваючись, що кіт, який говорить, поганого не порадить, я вирушила додому.

На вечерю все було готове: кімната сяяла чистотою, я була в сукні, а на столі стояла свіжа доставка. Бракувало лише одного. Вже було пів на сьому. А Віталік ще не прийшов.

- Може, зателефонувати йому? – я подивилася на кота, що сидів біля своєї миски.

- Не думай, навіть, - кіт стрибнув на вікно. – Він тобі не зателефонував. Тобі такий чоловік не потрібний. Натомість, я знаю, з ким ти сьогодні проведеш час.

- З тобою? - я схрестила руки на грудях.

- З Іллею! - пробурчав кіт, обурюючись через мою відповідь. - Он, він з Максом гуляє в нас під вікнами. Біжи та запроси його. Заради твого щастя, я готовий потерпіти цю моторошну псину.

- Але раптом у нього є пара? – я визирнула у вікно.

- Ось і дізнаєшся, - Лео зістрибнув з підвіконня і побіг до дверей.

Сумніваючись, що це гарна ідея, я накинула пальто та пішла у двір.

- Вже не тікає? - підійшла я до чоловіка, який розглядав двір.

– Що? – він злякано обернувся та одразу ж усміхнувся. – А, ви про Макса? Вже трохи освоївся.

- Це чудово, - я обернулася на вікна своєї квартири та побачила там Лео. – А ми з котом вдома сумуємо. Чекали на гостей, а вони не прийшли.

- Ох, це, мабуть, дуже сумно? - зі співчуттям сказав чоловік.

- Небагато, - погодилася я. - Може, ви з Максом допоможете нам не сумувати та приєднаєтесь до нашої трапези? Бо нам з котом стільки їжі е осилити.

- Так несподівано, - зніяковів чоловік. - Підкажіть, хоч, що купити на вечерю, щоб не почуватися нахлібником.

- Думаю, це зайве, - мені було трохи ніяково, адже я не очікувала, що він відразу погодиться. – У мене ще торт із вчорашньої ночі лишився. Отже, заходьте у гості.

Чоловік кивнув головою, покликав Макса та ввійшов у під'їзд.

Я провела його у свою квартиру, де на порозі на нас чекав Лео. Кіт невдоволено простежив за собакою і попросив помити Максу лапи, щоб він не забруднив його улюблений килим. Довелося виділити псу рушника. І провести усі процедури під контролем кота.

Потім я запросила гостей до кімнати. Поставила мисочку для Макса, куди поклала трохи котячих консерв під незадоволені вигуки Лео.

З Іллею ми повечеряли та подивилися разом новорічний фільм. Ми чудово провели час та попрощалися близько півночі, домовившись, що завтра з Лео ми маємо прийти до них на обід. І тоді, мабуть, я подарую йому подарунок. Як раз, він повар. Тож, йому буде у нагоді фартух.

- Завтра знову терпіти облизування Макса, - поскаржився Лео.

- Дякую тобі, - я обійняла кота. – Я давно не почувалася так добре, як сьогодні. Здається, я сподобалася Іллі.

- Ще б пак, ти ж у мене гарна, - замуркотів кіт.

Я лягла спати разом із Лео, мріючи про майбутнє. А вранці, коли покликала його, котик просто нявкнув.

Магія, що давала мені розуміти Лео, скінчилася.

!!!Продовження - https://booknet.ua/book/koshenya-vd-leo-b410898 !!!

!!! Привіт, шановний читач! Сподіваюся,  тобі сподобався роман. Якщо це так, постав, будь ласка, зірочку. Та підпишись на мою сторінку, щоб не пропускати інші новинки. Дякую. Приємного читання !!!