Розділ 12. НОВИЙ РІК. ЗНАХІДКА

Того вечора село засипало лапатим, справжнім снігом — чистим, пухнастим, який тихо лягав на дахи й приглушував будь-які звуки. Ксенія вперше за довгі місяці відчула, як усередині неї затихає гострий душевний біль. Тут, у старій хаті Михайловича, де пахло сухою чебрецевою травою та теплом від натопленої печі, вона раптом відчула себе маленькою дівчинкою.

Наступними вихідними мав приїхати Михайлович разом із Феліксом. Ксенія знала, як старому майстру важко повертатися туди, де він усе втратив, тому хотіла створити для нього справжнє свято. Для нього і …для Фелікса? Без пафосу дорогих міських ресторанів, без штучного лиску, який вона так ненавиділа в будинку свекрухи. Їй хотілося простої, чистої радості — з ароматом хвої, мандаринами на столі та потріскуванням дров.

Розплутуючи стару, знайдену в прибудованій майстерні гірлянду, Ксенія мимоволі згадала торішній Новий рік. Тоді гримів грандіозний корпоратив їхньої архітектурної фірми у розкішному скляному холі ресторану. Вона була в тісній вечірній сукні до підлоги та на високих шпильках, від яких пекельно гули ноги. Саме через ці туфлі вона посеред вечора вирішила піднятися в кабінет Максима, щоб перевзутися у зручні кросівки, які залишала в шафі. Вона досі пам’ятала, як тихо прочинила важкі дизайнерські двері й застала там напівтемряву, розкидані папери та Алінку, яка судорожно поправляла блузку біля столу Максима. Застигла з поглядом, повним болю й зневіри. Максим тоді навіть не здригнувся. Він відсторонено посміхнувся, підійшов, обійняв її, Ксенію, за плечі й абсолютно спокійно, впевнено промовив: «Ксюш, ну ти що, здуріла? Аліна випадково перекинула на себе мою каву, я просто допомагав їй витерти піджак, бо за п'ять хвилин у нас важливий дзвінок із забудовником. Тобі здалося». І вона тоді повірила. Хоча який дзвінок із забудовником об 11 ночі у передноворічний час?  Але…Дозволила себе переконати, бо так боялася втратити свою ілюзію щасливої родини. Тепер, дивлячись на вогники дешевої гірлянди у сільській хаті, Ксенія розуміла, яка вона була сліпа. Та замість болю відчувала лише полегшення. Цей Новий рік, із простими салатами, мандаринами та запахом  справжньої зими, здавався їй першим чесним святом за багато років.

Щоб прикрасити кімнату, Ксенія накинула теплу пухову хустку й вибігла на подвір’я — їй потрібні були гілки старої ялини, яка росла біля самого паркану. З одного боку її стовбур був чорним, обпаленим, але з іншого — дерево жило, розкинувши пишні зелені лапи. Ксенія підступила ближче до стовбура, але її чобіток раптом наткнувся на щось тверде й нерухоме, приховане під товстим шаром снігу та старої хвої. Охоплена цікавістю, вона присіла навпочіпки й почала розгрібати сніг руками. Пальці вперлися у важкий, заіржавілий шматок заліза. З зусиллям витягши знахідку, вона принесла її до хати. Це була масивна, кругла ковальська заготовка у формі циліндру , покрита глибокою іржею, землею та старою кіптявою. Ксенія розстелила газету, налила гарячої води і таз і ретельно відмила залізяку щіткою. Вона не мала уявлення, що це таке, але, як архітектор, тонко відчула незвичайну фактуру металу, який під шаром бруду відливав особливим сріблястим блиском. Перевернувши знахідку, Ксенія помічила на дні товстий круговий шов — схоже, там була велика заглушка на різьбі. Жінка спробувала повернути її. Спершу руками, потім обмотавши рушником, і нарешті — зачепивши старим ковальським інструментом, що лежав біля печі. Вона налягала всім тілом, стискувала зуби, але залізо застрягло намертво. Метал, який пролежав у землі чотирнадцять років, не піддавався її жіночим рукам. Забракло сили.

Зітхнувши, Ксенія покинула свій намір. Вона просто поставила чисту, важку сріблясту заготовку в куток біля столу, вирішивши, що це буде чудова, надійна підставка для новорічних ялинкових лап. Вона й гадки не мала, що саме цю залізяку Фелікс у паніці й диму 14 років тому стискав до крові у своїх двадцятирічних кулаках, намагаючись розбити замок на палаючій кузні, а потім у безсилому відчаї жбурнув її в темряву під ялину. І що всередині цього заліза сховано те, що назавжди змінить їхні життя.

Позашляховик Фелікса м'яко й упевнено долав засніжену сільську дорогу, розрізаючи потужними фарами густі вечірні сутінки. У салоні тихо й затишно працювала пічка, наповнюючи простір м'яким теплом. Михайлович сидів на пасажирському сидінні, поглядаючи у вікно на знайомі краєвиди, а потім перевів погляд на зосереджений, суворий профіль Фелікса. Старий майстер ледь помітно посміхнувся у вуса.

Він згадав, як минулих вихідних його старенький «Транспортер» намертво застряг у Глибокому. Фелікс, який наступного дня примчав до Ксенії за необхідними підписами на документах, тоді цілу годину провів у холодному гаражі. Цинічний міський магнат у дорогому темно-сірому костюмі безжально закатав рукава білосніжної сорочки, оголюючи міцні руки з опіком-крилом, і заліз пальцями глибоко під блок циліндрів. Його ковальське минуле миттєво взяло гору: руки були в чорному мастилі й сажі, але в очах палав той самий дикий блиск майстра, який приборкує матерію. Тоді, важко дихаючи парою, Фелікс виніс вирок: заклинило генератор, розсипався текстолітовий бігунок, потрібні нові запчастини з міста…

Фелікс скоса поглянув на Михайловича і скупо посміхнувся. Коли майстер тиждень тому хитро запропонував приїхати у село на наступні вихідні вже на Новий рік із деталями, Фелікс раптом відчув, як сильно його тисне власна кришталева тиша  на останньому поверсі. Йому, запеклому вовку-одинаку, до судом у щелепі захотілося втекти від міського пафосу й штучного блиску туди, де пахло снігом і справжнім життям. Він збрехав самому собі, що просто «мусить проконтролювати ремонт машини», але насправді — шукав порятунку від своєї самотності поруч із Ксенією та майстром.

Тепер старий поправив на колінах велику сумку. Туди він ретельно запакував особливий подарунок для Ксенії — м'які, неймовірно теплі хутряні чуні для хати, щоб жінка не застудила ноги. Але справжнє відкриття чекало на Михайловича вранці, коли він клав цю сумку в багажник автівки Фелікса.