Розділ 11. МЕТАЛЕВА ТРОЯНДА З ГОСТРИМИ ШИПАМИ

Тим часом Фелікс стояв біля свого панорамного вікна, заклавши руки за спину. Перед ним на столі лежав той самий шматок житнього хліба в полотняній серветці, який у суботу дала Ксенія. Він так і не дозволив секретарці його прибрати. Чоловік повільно повернув праве зап'ястя. Опік-крило під золотим годинником більше не палав. Він чекав. Фелікс дивився на місто зверху вниз, як хижак на жертву, і в його очах світилася залізна впевненість: цей Новий рік вони зустрінуть абсолютно за іншими правилами.

Він дивився на загорнутий у серветку гостинець, а бачив дорогий ресторан молекулярної кухні на даху п'ятизіркового хмарочоса. П'ять років тому. Каріна не була хижою стервою з обкладинки. Навпаки — вона здавалася втіленням крихкості. Маленька, тонка, з великими, вічно наляканими блакитними очима та м'яким русявим волоссям, яке пахло польовими квітами. Поруч із нею Фелікс, зі своїм диким циганським корінням і кулаками в шрамах, уперше відчув себе не вовченям, а чоловіком-захисником. Тим, хто має закрити це ніжне створіння від усього світу. Він готовий був кинути цей світ до її ніг просто за те, як довірливо вона ховала свої маленькі долоні в його величезних руках.

Того вечора він вирішив показати їй свою суть. Він приніс Каріні не діамант, а тонку металеву троянду із хитро закрученими сталевими пелюстками, які відливали глибоким сріблястим блиском. Він виковував її власноруч три ночі поспіль у їхній новій міській кузні, яку вони відбудували разом із Михайловичем — чоловіком, який колись узяв малого циганського сироту під своє крило і став йому справжнім прийомним батьком. Ця квітка була символом його сили, його першим залізним успіхом.

Каріна довго дивилася на сталь, а потім підвела на нього очі. І в цих очах Фелікс уперше побачив не ніжність тендітної дівчинки, а холодний, розрахунковий розум її батька-магната. Вона тихо, майже з жалем промовила:

— Феліксе, це дуже мило... Але набридло! Ти так і не зрозумів… Залізяка не зробить тебе рівним нам. Твоє возіння з металом і гаром завжди нагадуватиме про те, звідки ти виліз. Тато ж говорив мені, а я все сподівалася, що ти змінишся. Мені потрібен чоловік із перспективою, а не коваль із циганською кров’ю, який ночами бруднить руки в мастилі.

Удар її внутрішньої підлості наздогнав його наступного дня, коли з'ясувалося, що Каріна з тією ж м'якою посмішкою передала батькові та його конкурентам фінансові папери та креслення нової мережі кузень, які Фелікс необачно залишив у її квартирі. Ця зрада пройшлася по його душі, наче розжарений дріт по живій плоті — повільно, з шипінням, випалюючи все живе. Вона забрала в нього не просто мільйони, вона заблокувала його бізнес на рік. Вона забрала в нього право бути захисником. Повіривши в її слабкість, він ледь не втратив усе, що вони з прийомним батьком будували з попелища.

Спогад про попелище потягнув за собою інший, ще глибший і болючіший пласт минулого. Після тієї страшної пожежі, чотирнадцять років тому, вони обоє ледь трималися на краю прірви. Біль роз'їдав їх зсередини, і замість того, щоб триматися разом, вони почали стрімко віддалятися. Михайлович не витримав. Він закрився від усього світу і глушив страшну тугу горілкою. П'яний, у повній нестямі, він раз за разом ішов серед ночі на цвинтар, лягав на сиру землю біля свіжих могил Олени та донечки, і готовий був там замерзнути. Фелікс щоразу йшов слідом. Шукав його в темряві, забирав, практично волоком тягнув назад. А прийомний батько у п'яному угарі лише хапав його за куртку і без упину бурмотів, зриваючи голос: «Це Тамара винна... Це все її вогонь... Грошей не було, нічого не було...»

Грошей дійсно не було. Але всередині Фелікса палав свій вогонь — люті та впертості. Поки батько пив, хлопець розчистив обвуглені завали кузні. Горно і ковадло вистояли, і Фелікс почав працювати просто під затягнутим брезентом замість даху. Руки чорніли від мазуту і гару, а метал під його ударами оживав. Саме там, на згарищі, він викував свою першу шедевральну роботу — накладку на двері та хвіртку. На важкому залізі летіли дикі коні, вільні, нестримні, наче їх жене сам вітер, а над ними розправляв могутні крила казковий птах. Чи то дике циганське щастя врешті змилувалося над ним, чи власні мозолясті руки допомогли, але цей витвір змінив усе.

Навесні, коли крижані морози нарешті відступили і Фелікс більше не боявся, що прийомний батько замерзне десь під цвинтарним парканом, він зняв хвіртку з петель і поїхав у місто. Охорона великої будівельної компанії не хотіла навіть пускати обірваного хлопця з села, але Фелікс влаштував у холі такий скандал, що на гамір вийшов головний архітектор проекту. Він лише раз поглянув на залізне мереживо з конями — і застиг. Архітектор ризикнув і ввів ковані деталі Фелікса у фасади та інтер'єри нових міських елітних будинків. Завдяки цим унікальним елементам компанія блискуче виграла престижний тендер, а Фелікс отримав свої перші гроші. Величезні гроші.

Він повернувся в село, дочекався, поки Михайлович повністю протверезіє, і мовчки виклав перед ним пачки купюр на відновлення старої кузні. Але прийомний батько лише похитав головою, дивлячись на гроші тьямими очима: «Не зможу я тут, сину. Кожен куток просякнутий їхнім криком. Не зможу...»

Тоді вони прийняли рішення перебратися в місто. Починати з нуля в кам'яних джунглях було дико і важко. Смаглій крутився як міг, а Михайлович... Михайлович навідріз відмовився сидіти на шиї в прийомного сина. Він влаштувався звичайним двірником у новобудову тієї самої будівельної компанії, яка купила залізні вироби Фелікса. На свої перші зароблені мільйони Фелікс купив однокімнатну квартирку в тому ж самому будинку, щоб старий завжди був поруч. Тоді ж він уклав свій перший серйозний контракт із девелоперами на три роки — на ексклюзивне постачання кованих шедеврів для міських об'єктів.

Рівно через три роки Фелікс відкрив свою першу велику міську кузню. Як же скупо тоді радів Михайлович! Він усміхнувся вперше за три довгі роки після трагедії. Відтоді батько більше не торкався алкоголю — дав залізну клятву триматися заради пам'яті Олени та їхньої загиблої крихітки.