Розділ 10. ЗАЛІЗНИЙ ЮРИДИЧНИЙ КАПКАН

Понеділок зранку в місті зустрів усіх холодним, колючим брудом під ногами та затяжними заторами. Але на останньому  поверсі дзеркального хмарочоса Фелікса панувала кришталева, залізна тиша.

О дев'ятій нуль-нуль Артур Валерійович, не поспішаючи, зробив ковток міцної кави, поправив свої тонкі окуляри без оправи і натиснув клавішу на клавіатурі. Юридична машина правового департаменту Смаглія спрацювала без жодного збою, хоча для цього всьому відділу довелося провести безсонні вихідні.

У стандартній судовій практиці розгляд подібних справ тягнеться місяцями, але Фелікс Едуардович не збирався грати за стандартними правилами. Скориставшись оригіналами додатків до ліцензії зі свіжими, впевненими підписами Ксенії Сергіївни, які Фелікс привіз у суботу ввечері, юристи розробили екстрену стратегію. Вони задіяли рідкісний, але вбивчий процесуальний механізм — забезпечення позову до подання самої позовної заяви.

Артур Валерійович особисто вичитував кожну кому в документах. Готуючи папери для судді, він спіймав себе на дивному, абсолютно не властивому його професійній природі почутті. Зазвичай йому було байдуже до доль клієнтів Смаглія, але ця жінка... Дивлячись на її чіткий, акуратний підпис на ліцензійних бланках, Артур відчував глибоку, мовчазну повагу. Фелікс захищав свої інтереси й мстився, а Артур раптом усвідомив, що вперше в житті захищає того, хто дійсно цього заслуговує. У кожній лінії її креслень, які додавалися до справи, він бачив не просто архітектурний талант, а крихку, чисту душу, яку безжально намагалися розтоптати. Це викликало в його стриманому, аналітичному серці зародки глибокої симпатії — поки що прихованої, професійної, але вже непохитної. Він зробив усе, щоб ця судова атака була ідеальною, особисто зателефонувавши керівництву міського суду в неділю по обіді і узгодивши невідкладне приймання документів.

Заява про забезпечення позову зайшла в канцелярію о восьмій ранку в понеділок, повз загальну чергу. Завдяки заздалегідь підготовленому ґрунту, автоматичний розподіл миттєво визначив потрібного суддю, і вже за годину ухвала про накладення арешту була підписана. Підставою став залізний аргумент: високий ризик того, що відповідач, дізнавшись про претензії, миттєво виведе кошти за кордон або перепише права на підставні офшори. Об одинадцятій ранку приватний виконавець, якого люди Смаглія найняли заздалегідь, вніс ухвалу в Електронний реєстр. Через Автоматизовану систему виконавчого провадження рахунки компанії Максима у топових банках заблокувалися за один клік. Оригінали документів уже лежали на столі в банку-кредиторі.

Артур Валерійович закрив теку зі справою, підвівся і підійшов до панорамного вікна свого кабінету, що знаходився трохи нижче за кабінет шефа. Перше залізне кільце на шиї Максима не просто замкнулося — воно затягнулося з хрускотом. І Артур подбав, щоб жоден адвокат у цьому місті не зміг його послабити. Він захистить Ксенію, навіть якщо вона про це ніколи не дізнається.

У цей самий час в офісі архітектурного бюро Максима панувала справжня паніка. Усе почалося з того, що головний бухгалтер із білим, як крейда, обличчям буквально влетіла до кабінету генерального директора, де Максим якраз сидів в обіймах Алінки, ліниво переглядаючи новорічні тури на острови.

— Максиме Володимировичу! Рахунки... усі наші корпоративні рахунки заблоковано! — задихаючись, вигукнула бухгалтерка. — Банк відмовив у проведенні транзакції на закупівлю металоконструкцій для нового державного об'єкта. Більше того, забудовник щойно надіслав офіційну претензію: фінансування заморожено через судову заборону щодо порушення авторських прав!

Максим різко схопився з крісла, ледь не скинувши зі столу ноутбук. Його обличчя миттєво налилося багровою фарбою.

— Що за нісенітниця?! Які авторські права? Хто позивач?!

— Ксенія Сергіївна Фен... тобто, Ксенія Сергіївна, — заїкаючись, відповіла жінка. — Її інтереси представляє правовий департамент компанії Фелікса Едуардовича Смаглія. Вони виставили нам забезпечення позову на суму всього нашого дворічного контракту. Ми не можемо зняти ні копійки. Якщо до п'ятниці ми не виплатимо неустойку і не дамо зарплати робітникам на будівництві — це банкрутство! Стовідсоткове!

Двері кабінету з гуркотом розчинилися, і всередину буквально влетіла Тамара Михайлівна. Вона була бездоганно зачесана, у своєму дорогому довгому пальто, але її зазвичай мертві, спокійні очі зараз палали диким, тваринним страхом і люттю. Вона з розмаху ляснула своєю брендовою сумкою по столу сина.

— Максиме! Мені щойно дзвонили з банку! Наші особисті картки під загрозою! Що відбувається?! Де ця провінційна тварюка?! — її голос, який зазвичай звучав убивчо тихо, зараз зірвався на пронизливий, істеричний вереск. — Як вона посміла?! Качечка вирішила показати зуби?!

— Мамо, я сам нічого не розумію! — Максим гарячково набирав номер Ксенії, але в слухавці вкотре лунало байдуже: «Абонент перебуває поза зоною досяжності». — Вона зникла! Телефон вимкнений, удома її немає, речі не забирала! Якщо за справу взявся Смаглій, у нас немає шансів! Звідки в неї гроші на юристів Фелікса?! Фелікс — вовк, він за сімейні розбірки ніколи не брався!

— Це все її стратегії! — Тамара Михайлівна в ярості закрокувала по кабінету, важко дихаючи, від чого її дороге намисто ходило ходуном на шиї. — Це ти, ідіоте, недогледів! Вона ж тримала в голові всі креслення! Я ж казала тобі — зафіксуй усе юридично, відбери в неї право підпису! А ти розслабився, з цією шатенкою по ресторанах бігав! Тепер фірма, яку мій чоловік піднімав з попелу чотирнадцять років тому, згорить через твою безхребетність!

При слові «попіл» Тамара Михайлівна раптом різко замовкла, і її обличчя на секунду стало сірим, наче покрилося справжньою кіптявою минулого. Вона судорожно вхопилася пальцями за край столу. Чотирнадцять років тому… Вона знала, як горить чуже благополуччя, і як на попелищі зростає своє. І тепер цей самий вогонь, але вже юридичний, безжальний, повертався, щоб спопелити її власного сина.