Глава 14

Їхали практично мовчки. Андрій помітно нервував, і це автоматично передавалося Катерині. Не могла почуватися комфортно. Щось було не так, і вона це відчувала. Зупинилися біля ювелірної крамниці. Чоловік пильно глянувши на неї, попросив. 
— Ходімо зі мною. Мені потрібно дещо забрати. 
— Може я тут зачекаю? —  Знітилася дівчина. 
— Кать, ходімо це не на довго. — Запевняв чоловік. 
Зітхнувши погодилася. 
— Гаразд! 
Андрій допоміг їй вийти з машини, і взявши під руку, повів до великої ювелірної крамниці. Зупинившись у центрі великого залу, з незліченною кількістю скляних вітрин, попросив. 
— Кать, зачекай, будь ласка, кілька хвилин. 
— Угу. — Нервуючи кинула й аби розслабитися, прикипіла поглядом до вітрин. З різноманітними ювелірними шедеврами.  
Захопившись, навіть за часом не спостерігала. 
— Катю!  
Почула за спиною. Від цього голосу здригнулася, й оглянулася. Поруч стояв Андрій. 
— Ти щось пригледіла, собі? 
— Ні. — Розгублено заперечила, й так само запитала. — Ти вже впорався? Можемо йти? 
— Так. — Збентежено відповів чоловік, а тоді пильно заглянувши в очі дівчини, схвильовано заговорив. 
— Кать, тут така справа... 
В цих синіх очах коїлося щось незрозуміле. В них панував страх, — це бачила чітко. 
— Андрію, щось трапилося? — Схвильовано запитала. 
— Так, Катю. — Важко видихнув, й забравши руку з-за спини простягнув їй кремову оксамитову скриньку, зірвано попросивши. — Катю, виходь за мене... 
Катерина задихалася від почутого, і це не сон, це насправді. На очах виступили сльози. Розгублено заглянула в очі чоловіка. Не знала як бути? Що йому сказати? Але відмовлятися не хотіла, це знала точно. 
— Я дуже цього хочу. — Запевняв Андрій. 
— Але ж ми тільки познайомилися... — Не своїм голосом прошепотіла. Не могла повірити, що це відбувається з нею. Це справді казка. Сльози покотилися по щоках. 
— Це не важливо, лялечко, я хочу аби ти завжди була поруч. — Знову запевняв чоловік. 
— А якщо у нас нічого не вийде? — Задихаючись допитувалася. 
— У нас все вийде, по іншому бути не може. — Вкотре переконував. — То ти згодна? 
Катерина часто кліпала, серце від емоцій розривалося, не могла собі дозволити відмовитися  
— Так! — Ледь чутно прошепотіла.  
Бачила, як помітно тремтять руки в Андрія. Він відкривши скриньку, взяв каблучку та одягнув їй на палець, й пригорнувши до себе, зірваним голосом з хрипотою прошепотів. 
— Як довго я на тебе чекав. 
— Гірко! Гірко!  
Їх оточили друзі, скандуючи та посміхаючись. Андрій пильно дивився в очі Катерини, нахилившись, ніжно торкнувся її вуст легким поцілунком. Шалені відчуття охопили тіло та розум дівчини. Ворожка справді наворожила їй казку. Цей ніжний доторк ні з чим не зрівняний, і такий бажаний її серцю.