Глава 13

Катерину розбудив  настирливий, дверний дзвінок. Вона тільки заснула. Повернувшись до дому прийняла душ, і буквально впала у ліжко. Сонно сівши. Кілька секунд сиділа. Набридливий дзвінок не давав спокою. Вставши поправила махрову піжаму, білу зі світло коричневими сердечками, попленталася з босими ногами у прихожу. У спальні задзвонив телефон. Здогадувалася, — це Оксана і за дверима теж вона. — Чому їй не спиться? І, що потрібно з самого рання? 
Глянула на годинник. — Десять тридцять три. Ну вже не зовсім ранок, та все ж. 
Навіть не заглядаючи у вічко прочинила двері. Вмить прокинулася, по тілу рознеслися спекотні відчуття. Перед нею стояв Андрій-бандит. Весь такий галантний, одягнений у пальто, синій костюм, білу сорочку, в начищених до блиску чоботах... — А, я? Сонна, зачухана, ще й в піжамі, як казав колишній, — дитячій.  
Кілька секунд розгублено дивилася на чоловіка, а тоді отямившись різко хотіла зачинити двері.  Не вийшло. Андрій схопив їх з іншої сторони та не дав зачинити. Катерина була готова розплакатися, адже знала, хто дав йому, її адресу. 
— Катю, що з тобою? — Не встигла отямитися, як опинилася в ніжних обіймах чоловіка. 
Він зачинив двері, й лагідно прошепотів. 
— Я скучив за тобою. 
Катерина не могла втримати сльози. Опершись в груди чоловіка, хотіла звільнитися та він не відпускав. 
— Відпусти,  будь ласка. — Зірвано прошепотіла.  
Було так соромно перед ним, не хотіла аби він бачив її в такому вигляді. Відпустив. Закрила обличчя руками, й подалася від нього. Вмиваючись сльозами. 
Вже за мить відчула невагомість. Андрій підхопив її на руки, та ніс у вітальню. 
— Що ти робиш? — Налякано запитала крізь сльози. 
Андрій посадив її на диван, вставши навколішки навпроти неї, руки торкнулися її ніг. 
— Катю, намагаюся зрозуміти причину твоїх сліз. — Важко видихнув і запитав. — Ти не рада мене бачити? 
— Я...  — Шморгнула носом, розмазуючи сльози. — Не хотіла аби ти бачив мене у такому вигляді.  
— У якому? — Здивовано хмикнув Андрій. 
Катерина часто кліпала, відчувала як шалено б’ється серце, й великими очима дивлячись на чоловіка, взялася все пояснювати. У піжамі, заспану, з не розчесаним волоссям.  
Чоловік розсміявся, лагідно дивлячись на неї. 
— Катю, ти кумедна. Люди ж так і прокидаються, ніхто не прокидається із зачіскою, макіяжем та у стильному одязі. То, що не так? — Здивовано допитувався. 
В його словах і натяку не було на глузування, чи іще щось. Катерина витерла рукавами сльози, й пильно глянула на чоловіка.  
— Чому ти прийшов? 
— Катю, ми ж домовлялися.  — Нагадав піднявшись.  
— Але ж сьогодні неділя, банки не працюють. — Здивовано дивилася на Андрія з низу вверх. 
— А нам банки не потрібні. Ми зробимо все в додатках, а завтра лише візьмемо довідку в банку. — Цілком серйозно запевнив чоловік. 
Катерина зітхнула піднявшись. Це все їй не подобалося, вона вже майже з усім впоралася сама. 
— Андрію, може не варто? Я не хочу бути винною тобі.  
— Катю, припини, це я перед тобою завинив, тож ще й компенсацію маю повернути. — Серйозно запевняв. 
— Гаразд! — Зітхнула. — Тоді зачекай, я переодягнуся.   
Зробила кілька кроків та Андрій зупинив її зловивши за руку. 
— Кать, не варто. — Запевнив заглядаючи в очі дівчини. — Ти прекрасна у цій піжамі. 
— Ти знущаєшся? — Зірвано запитала. Серце вискакувало з грудей. 
Чоловік похитав не погоджуючись головою. 
— Справді, Кать. Ти надто мила, і дуже подобаєшся мені. Це так ніжно, та так привабливо. — Щиро посміхнувся. 
Мимоволі, й собі посміхнулася Катерина, і забравши свою руку, промовила. 
— Тоді, я по документи. 
Емоції переповнювали. Він приваблював її все більше. До нього вабило та тягнуло, і протистояти цьому не можливо. 
З трепетом повернулася, й одразу сіли за документи. 
Андрій погасив їй кредит, і хотів виплатити вартість авто, ще й моральну компенсацію, та Катерина відмовилася, не надавши свого карткового номера.  
— Гаразд, з машиною розберемося завтра. Для мене буде за щастя, ще раз побачити тебе. 
— Андрію не потрібно. Спасибі, що погасив кредит, з усім решту я сама розберуся. — Запевнила. Страшенне хвилювання, не залишало її ні на мить. Вона розгублено глянула на чоловіка, який прикипів до неї поглядом, та не сміло запитала. — Каву будеш, я робитиму собі, може... 
— Ні, Кать, ти краще одягайся. Оскільки ти відмовилася від компенсації, кава з мене. Але перед кавою заїдемо в одне місце. Маю дещо забрати.  
—  Це якось не зручно. — Розгубилася дівчина. 
— Все зручно. — Запевнив Андрій, та додав. — Якщо ти не проти, я тебе тут почекаю. 
— Так звичайно. 
Катерина розгублено подалася одягатися. Тепер не знала, у, що вдягнутися. З мить повагавшись. Подалася в санвузол. Повернувшись, одягла чорні джинси, такий же гольф, зв’язала довгі локони у хвіст. Нафарбувала вії, підвела губи. Бризнула, парфум. Не хотіла чепуритися, аби Андрій не подумав нічого зайвого. Взувши високі за коліна чоботи прихопила коротку шубу, клатч та телефон і шалено хвилюючись подалася до свого гостя. 
Андрій великими очима кілька хвилин дивився на неї, а тоді напружено запитав. 
— Ти справді отак поїдеш? 
Це запитання ошелешило. Спочатку розгубилася, а потім схвильовано нагадала.  
— Ми ж їдемо тільки на каву. 
— Так. — Зітхнув Андрій, а тоді впевнено додав. — Але я хотів би... — Замовк на мить, та підійшовши ближче, попросив. — Одягни, будь ласка, вечірню сукню.  
— Андрію! — Нічого не розуміючи, розгублено дивилася на чоловіка. 
— Будь ласка. 
В його голосі звучали прохання та наказ одночасно. Зітхнула, й таки з трепетом на душі подалася переодягатися. Одягла вечірню, кремову, обтислу сукню, довжиною за коліно. Солідно поправила макіяж, розчесала локони нанісши стайлінг, від чого волосся покрутилося, адже вилося від природи. Взула кремові чоботи до середини литки, на тонкій шпильці, і прихопивши шубу середньої довжини, подалася до Андрія. 
Чоловік зустрів її посмішкою, відразу ж подарувавши комплемент. 
— Ти неперевершена. 
— Стараєшся підлизатися? — Нервуючи запитала. 
— Зовсім ні, лялечко, — це правда. — Зупинившись поруч, відверто дивився на неї. 
Від цього погляду синіх очей, завмирало серце. Старалася опанувати емоції, аби він нічого не запідозрив. 
— Гаразд, ходімо. 
Допоміг їй одягнути шубу, і коли вона застібнула її, запропонував зігнуту у лікті руку. Не сміло взяла його під руку, у двох рушили на вихід.