Глава 10

Так несподівано Андрій пригорнув її за спину, провівши до дивану. 
— Ходімо присядемо. 
Знову задихалася поруч з ним, адже його рука з плечей повільно та владно опустилася на талію. Допомігши їй присісти, присів поруч. 
— Лялечко, оскільки ти не бажаєш продовжувати цю розмову, вона мені теж не до душі. Та мені дуже прикро, що все склалося саме так. Волів би зустріти тебе за інших обставин, та оскільки все склалося саме так, тож доведеться виправляти ситуацію. 
Катерина задихалася від емоцій, і для так годиться розгублено запитала. 
— Що ви маєте на увазі?  
Він знаходився надто близько, від чого паморочилося в голові. Романтична атмосфера у вітальні, додавала гостроти відчуттям.  
— Завтра, ти віддаси мені всі рахунки, та витрати, які тобі довелося виплатити через мене. Я все компенсую. 
— Андрію, запевняю вас не варто. — Хотіла встати. 
Чоловік схопив її за талію, та посадив поруч, ніжно пригорнувши до себе. 
— Варто, лялечко. — Надто впевнено заявив, а тоді попросив. — Годі мені викати, мені це не приємно. 
— А мені по іншому не зручно. — Опустила очі, шаленіючи в міцно-ніжних обіймах, свого кривдника. 
— То може, виправимо це. Вип’ємо на брудершафт, поцілуємось в губи, і... 
Катерина таки піднялася, адже він глузував, а їй це не приємно. Андрій теж піднявся, й вмить зловив дівчину за руку. 
— Катю, вибач. Не хотів тебе образити, та мені не приємно, що ти звертаєшся до мене через, «ви». 
Дівчина розгублено заглянула в його очі. Він наче говорив серйозно, але ж вона його зовсім не знала. 
— Катю, щодо того, що я все компенсую, це навіть не обговорюється. — Цілком серйозно запевнив.  
Катерина божеволіла поруч з цим чоловіком, і саме це лякало, обережно забрала свою руку з гарячої руки чоловіка. Не встигла отямитися, як Андрій вже знову пригортав її, змушуючи шаленіти. Хотіла забрати його руки зі своєї талії, та він, зірвано прохрипів. 
— Не втікай, лялечко. Чуєш, знову повільний танець. Ходім. Мені до божевілля подобається танцювати з тобою. 
Мимоволі Катерина посміхнулася. Розуміла це лестощі, але  ж їх чути так приємно. 
За хвилину знову кружляли у танці.  
— Розкажи мені про себе. — Нахилившись хрипким тоном просив Андрій. 
Катерина хмикнула, та вирішила дещо схитрувати. 
— В моїй біографії нічого цікавого. Росла одна з мамою. Далі школа. Інститут. Робота. Все. — Стосунки з колишнім пропустила, продовживши. — Як ти там казав, вже доросла дівка, а займаюся дурницями. Малюю казна, що. — Пильно та схвильовано глянула на чоловіка. Цікавила його реакція. 
Андрій хмикнув, примружившись дивився на неї. 
— Малювати, це твоє хобі? 
— Не зовсім. — Тихо заперечила. — Моя професія полягає у малюванні.  
— Цікава у тебе професія. — Посміхнувся, міцніше пригорнувши до себе. 
Катерина мліла в цих обіймах, а тоді різко глянувши на чоловіка, запитала. 
— А, тебе чому бандитом, охрестили? Точно не тому, що зброєю торгуєш? 
— Не тому. — Зітхнув напружившись чоловік. — Років сім тому. Ми з друзями влаштували у мене в дома справжнісінький тир. Ніхто не постраждав, але наряд поліції приїжджав нас заспокоювати. Від тоді, всі поза очі називають мене бандитом. 
— Це ж, мабуть, на підпитку було? — Насторожилася Катерина, адже почуте справді лякало. 
— На підпитку. — Зірвано зізнався чоловік. 
Таке зізнання, неабияк збентежило дівчину, вся напружилася та все ж запитала, те, що цікавило найбільше. 
— І часто ти буваєш на підпитку? 
— Ні. — Зітхнув чоловік. — Перший раз це було після похоронів батька, інший, коли підрізав тебе. 
— А тоді яка причина була? — Напружено запитала. 
— Я розійшовся з дівчиною, з якою збирався одружитися. 
— Але ж це... — Хотіла сказати, що це не нормально, та він перебив її. 
— Я знаю. Це не причина, аби напиватися до безпам’ятства. — Важко зітхнув, і якось холодно додав. — Та я бандит, тож, мабуть, мені можна. 
Танець закінчився. Останні слова чоловіка неприємним осадом осіли на душі. Мабуть, за цими словами таїлася глибока образа та невимовний біль, але його брутальність жахала.