Глава 9

Порожній погляд дівчини втупився у вікно, за яким посилився сніг. У вітальні майже темно, тільки ялинка миготіла, а весь двір за вікном освічувався. На дворі справді казково та чарівно. — Казка, на тебе чекає, красуне. Вже сьогодні. — Знову звучали слова ворожки в голові. Зітхнула. — То може, це і є та казка, яку зараз бачила за вікном. Кліпнула очима, зловивши себе на думці, що гадання ворожки про її колишнього збулося, але спочатку, вона наворожила, їй короля, якого вона зустріне сьогодні... 
Катерину пересмикнуло. — Невже цей бандюк, і є її суджений. Вони вже зустрічалися і не познайомилися... — Ні, тільки цього не вистачало. 
— Катю!  
Почула зовсім поруч. Спочатку хотіла оглянутися, бо подумала, що це Роман. Та вчасно зрозуміла, що це зовсім інший, хрипкий привабливий голос, який належав його сусідові. Вмить вся напружилася. Розуміла, їй потрібно забиратися звідси доки не пізно.  
Страшенно занервувала, обернутися, так і не зважилася. Боялася аби знову не чіплявся до неї, адже Роман попереджав, що він хоче поговорити. 
Відчувала чоловік зупинився зовсім близько. Від цього дихання збилося, а серце в грудях загуло. 
— Катю, вибач мені за те, що так поводився з тобою в день, і за те, що підрізав влітку. 
Голос чоловіка звучав з провиною. Катерина намагалася впоратися з емоціями, та це не можливо. 
— Я на вас не ображаюся. — Старалася аби голос звучав рівно, але він все одно тремтів. 
— Катю, нам потрібно поговорити. — Наполегливо зазвучало позаду. 
Катерина на мить закрила очі. Вона такого бажання не мала. І взагалі не могла збагнути, що коїться з нею, коли цей чоловік поруч. Його присутність змушувала її надто різко реагувати на все. При страхові та емоціях, таки повернулася до чоловіка обличчям. Заклавши руки на грудях та вдаючи впевненість, холодно заявила. 
— У цьому немає потреби.  
Чоловік надто відверто дивився на неї, поклавши руки у передні кишені джинсів. Не витримала цього погляду на собі. Не могла почуватися, нормально тому вирішила піти. 
Андрій перегородив їй дорогу. Не сміло підняла погляд, а він впевнено заговорив.  
— Є, Катю. Якби ти заявила в поліцію, я зараз, відбував би покарання, та був би позбавлений водійського посвідчення, а ще був би вимушений оплатити всі збитки. Наскільки мені відомо, це зробила ти. І це, ще не все, я мало не позбавив тебе життя... 
Дівчина важко дихала. Великими очима дивилася на чоловіка. На такий поворот подій не очікувала. Чомусь здавалося, він звинувачуватиме її. Відступила від нього. Ще кілька секунд, розглядала його привабливі мужні риси, а тоді опустила очі. 
— Все найгірше, давно позаду. — У пів тону прошепотіла. — В поліцію заявляти наміру не маю, тож вам не варто... 
— Катю! — Перебив її чоловік. 
В цей час в гостинній залунала музика. Андрій зробив крок в перед, скоротивши відстань між ними.  
— Варто, Катю, бо моєму вчинку виправдання немає.  
— О, Андрію, ти чому тут дівчину ув’язнив? Краще запрошуй на танець. — Увірвався у вітальню Роман, і щось прихопивши вийшов. 
Андрій надто пильно заглянув в її очі. Дивилася на нього, серце завмирало, задихалася поруч з ним від відчуттів. Дивилися одне на одного навіть не моргаючи. 
— Потанцюємо?!! — Першим отямився чоловік, простягнувши їй руку. 
Кліпнула розгублено. Вагалася та боялася. Легка посмішка на його вустах, зачаровувала. Мов заворожена,  поклала свою руку у його гарячу долоню. На мить прикрила повіки, від неймовірних приємних відчуттів.  
— Дякую! — Вдоволено прошепотів Андрій та повів її за собою. 
Не пристойно приємні відчуття, захоплювали у свій полон з шаленою силою. Приєднавшись до всіх, Андрій полонив дівчину в ніжних обіймах, ведучи в танці. Не могла отямитися, почувалася неймовірно. Навіть уже не страшило те, що він бандит.  
— Катю! — Хрипким голосом прошепотів на вухо. — Після танцю нікуди не втікай, ми не договорили.  
Катерина набрала повні легені повітря.  
— Я не маю бажання продовжувати цю розмову. — Намагалася бути переконливою.  
Відчула, як обійми чоловіка вмить стали дещо міцнішими, а вона притиснутою до нього. 
— По іншому не буде, Катю. Я перед тобою в боргу, а це не допустимо. Я не можу все так залишити. Мені прикро, що я раніше не знав цього всього. 
Катерина нервувала, наполегливість чоловіка, бентежила, хоча те, що він визнавав свою провину, приємно вразило. 
Дотанцювали мовчки. Катерина боялася цієї розмови. Вже майже звільнилася з  ніжних обіймів, як він міцно зловив її руку. Нахилившись тихо шепнув. 
— Ходім.  
— Будь ласка, не потрібно. — Налякано дивлячись на нього попросила, зупинившись. 
— Не варто боятися, лялечко, це ж лише розмова. — Звабливим тембром запевняв чоловік. 
— Я... — Хотіла сказати, що боїться його, та зізнатися в цьому, так соромно.  
— Ходімо. — Впевнено попросив Андрій, ведучи її за собою. 
Краєм ока бачила, як на неї дивилися подруги, тому покірно пішла, аби не привертати уваги. 
Опинилися у вітальні, дівчина відразу ж забрала свою руку. Хоча від того, що він тримав її за руку було приємно, та все ж боялася його. Не знала чого чекати далі.  
— Катю, мені здається, чи ти справді боїшся мене? 
— Я вас? — Знову вдавала впевненість. — З чого ви взяли? 
Чоловік хмикнувши, впевнено дивився на неї.  
— Катю, це очевидно. Тобі, мабуть, Оксана, жахастиків нарозповідала. 
— Не, Оксана. — Впевнено заперечила прикриваючи подругу, а тоді цілком серйозно заявила. — Про вас чутки ходять, що ви —  бандит. 
Андрій зайшовся приємним сміхом, відверто дивлячись на неї. Трохи опанувавши себе, впевнено заговорив, підійшовши ближче. 
— Катю, в мене мережа магазинів, в яких продається зброя та аксесуари, тому певне коло людей вважає мене бандитом. Та насправді, це не так. 
Дівчина з недовірою дивилася на чоловіка. Чомусь хотілося, щоб його слова були правдою. Шалений гул серця не припинявся. Боялася його і разом з тим хотіла аби він знаходився поруч.