Глава 8

Опинилася у вітальні, руки помітно тремтіли. Таки зняла слухавку подавшись до ялинки, що миготіла білими гірляндами біля вікна. 
— Слухаю!  
Від надмірних емоцій голос тремтів. Тепер в голові закружляли слова ворожки. — Світу божого з ним бачити не будеш. Цей спогад допоміг трохи зібратися, та додав впевненості. Разом з тим відкинув сентиментальність. В грудях закипіла образа. 
— Привіт, Катю! — Зазвучав у слухавці, привітний голос колишнього. 
— Привіт! — Холодно відповіла.  
— Ти зайнята? — Лагідно допитувався чоловік. 
— Так, у тебе кілька хвилин, тож поквапся. — Не міняючи тону обманула.   
— Катю, нам потрібно зустрітися. — Просив Андрій. 
— Навіщо?!! 
— Потрібно поговорити. Я маю тобі все пояснити. Я мав... 
— Андрію, заспокойся. — Перебила чоловіка. Серце все ще щеміло, але з вуст зірвалися правдиві слова. — Мені твої пояснення зараз не потрібні, я чекала їх рівно рік тому. Приблизно в такий же час, а тепер, і так все зрозуміло. 
— Катю, ти не розумієш... 
— Андрію, я й не зрозумію. — Знову перебила. — Такій підлості пояснення не має. Я не розумію, і тепер вже не хочу розуміти.  
— Катю, ми ж були парою. — Давив на слабкі місця чоловік. 
— Андрію ти правильно підмітив. — Були. Сьогодні рівно рік, як ми не пара. — Важко видихнула, серце щеміло, у грудях давив спазм. В очах блищала волога. Не могла втриматися аби недопекти колишньому. — Та і до всього я вже не одна. Сумніваюся, що моєму молодому чоловікові сподобається, що я ходитиму на побачення з колишнім. — Від цих слів було не приємно, та все ж він зробив їй боляче, тож нехай тепер отримує. 
Повисла пауза. Тендітними пальчиками, торкнулася штучних колючок на ялинці, які виявилися приємними на дотик. Все тіло тремтіло, хоч у кімнаті досить тепло. Мабуть, від нервів. Тепер стало навіть цікаво, що на її слова скаже колишній. 
— Катю, як ти могла? — З докором кинув Андрій. 
— Так, само як і ти. Ти ж зміг, просто піти, не сказавши ні слова, і не пояснивши причини. 
— Я не міг, тобі нічого пояснити. — Зірвався чоловік у своє оправдання. 
Катерина зітхнула, й стримуючи сльози зірвано кинула. 
— Тепер, я не можу, піти з тобою на зустріч. Не телефонуй мені більше. Мені не потрібні скандали через тебе. — Поклала слухавку. 
Сльози покотилися по щоках. Підійшла до вікна. Загорнувши тюль, притулилася до укосу. —  Мабуть, ворожка правду казала. Не варто його знову впускати у своє життя. Такі люди, не каються, і не роблять висновків. Він не вартий її почуттів та нервів. Ще боляче, але вона це перетерпить, переживе. Старалася опанувати себе, та впоратися з емоціями. Не потрібно, щоб всі тут присутні, бачили, що в неї не все гаразд.