Глава 5

Катерина увійшла в будинок, подруги відразу ж полонили її в обійми. Розпитували: — як вона? Що хотів цей бандюк? Заспокоювали. Дівчина таки розплакалася, жалість подруг, та спогади того фатального літнього вечора, розчулили її.  
Дівчата заспокоїли Катерину та доручили, їй, як дизайнеру, прикрасити велику штучну ялинку у вітальні. Поправивши макіяж дівчина взялася до роботи. Наряджати ялинку обожнювала ще з дитинства. Хоча до нового року, ще цілий місяць, святковий настрій ця робота таки принесе. 
Залишилась одна з ялинкою та прикрасами. Розкладала все, аби бачити, як прикрасити ялинку, а з голови все ніяк не йшли ті великі сині очі. — Але ж він бандит. Він мало не вбив мене, тоді. — Зітхнула, не могла заспокоїтися. Він налякав її сьогодні, тим, що з’явився так несподівано. Та окрім цього тіло охоплював трепет, серце билося швидше ніж зазвичай, у цьому чоловікові щось було. Шкода, що він бандит. 
Набрала повні легені повітря, й приступила до роботи. Обмотала, білими та синіми гірляндами ялинку. Розвісила великі сріблясті кулі, додала такого ж розміру синіх та голубих куль. Ще додала сині та сріблясті банти. В ящиках ще залишилося, чимало всіляких, різнокольорових цяцьок, та вони тут зайві. Склала всі ящики на купу. Увагу привернув сніг за вікном. Побрела до вікна. Знову падав лапатий сніг. Обожнювала спостерігати за ним, це скидалося на казкове дійство, від якого не відірвати очей. Кілька хвилин спостережень, і думки знову повернулися до тих синіх очей. Злилася на цього чоловіка, але не думати про нього, не могла. При згадці про нього серце знову пришвидшувало свій хід. Ледь всміхнулася, адже розуміла, спочатку вона злякалася цього чоловіка, а коли побачила його, була спантеличена. Чомусь уявляла, що позаду неї підстаркуватий мачо.  
— Кать! 
Здригнулася й оглянулася, до неї наближався Роман. Серце знову заколотилося та тепер від хвилювання. 
— Що він казав? — Налякано запитала, адже Роман виглядав надто серйозним. 
— Все добре, Кать. — Поспішно заспокоїв коханий подруги. — Машину вже помили. Мій сусід до тебе ніяких претензій немає, а навпаки... 
— Що навпаки? — Не дала договорити Катерина. Хвилювання помітно зросло в десятеро. 
— Він визнав, що це він справді підрізав тебе влітку, і якщо ти не проти, хотів би поговорити з тобою в більш спокійній атмосфері. 
Катерина великими очима глянула на Романа. — Мені  достатньо однієї розмови. Мені нічого від нього не потрібно. Закивала не погоджуючись головою. 
— Ні, Ром, я не маю, ні бажання, ні потреби з ним розмовляти. — Видихнула. — Мені достатньо того, що я вже зробила. 
Роман розсміявся, а тоді заспокоївшись промовив. 
— Кать, це надто мила помста.. 
— Ага! Бачив би ти його з самого початку... Мені здалося він пристрелить мене, там на місці. 
Роман знову посміхнувся і запевнив. 
— Кать, це тобі лише здалося. То, що ти згодна на розмову? Мені потрібно віддзвонити. 
— Ні, Ром. Мені від нього вже нічого не потрібно. — Важко видихнула. — Мабуть, не варто було й машину розмальовувати, але коли побачила знайомі цифри, втриматися не могла. Добре, що Оксана викрутки не дала, а то він би точно поліцію викликав. 
Роман видихнув, пильно дивлячись на дівчину. 
— Гаразд! Як знаєш, але якщо раптом передумаєш, звертайся. 
На це Катерина лиш не погоджуючись кивнула головою. 
Роман пішов. Залишившись на одинці знову глянула у вікно. Сніг посилився, сніжинки стали ще більш лапатими. Це так красиво, адже на землю спускався вечір, і на вулиці загорілися ліхтарі.