Глава 3

Оксана пригальмувала біля маєтку, в якому вони жили з Романом. Катерина відірвала погляд від телефону, глянувши у лобове скло. Перше, що побачила, знайомі номерні знаки на великому позашляховику. По тілу пронісся мороз, від жахливих літніх спогадів. Саме через цей джип, вона влетіла в паркан. Повільно перевела погляд великих очей на Оксану. 
— Це ж той джип, через який я влітку влетіла в паркан того адвоката. 
— Той, Кать. Вибач. Ця машина, тут уже третій день стоїть, а я все забуваю тобі про це сказати. Сусід, раніше ніколи на цій машині не їздив. 
Серце пришвидшило свій хід. Набрала повні легені повітря, все тіло охопило тремтіння. Вона через цього віслюка, ледь на інший світ не відправилася. Розбила машину, виплатила адвокату збитки, ще й в борги влізла. 
— Дай мені ключ або викрутку. — Задихаючись попросила. 
— Катю, ти, що вигадала? — Занепокоєно запитала Оксана, налякано кліпаючи очима. 
— Зараз тюнінгую йому машину, я ж дизайнер, то ж йому має сподобатися. — Фиркнула і попросила. — Викрутку дай. 
— Катю, він бандюк. Про це всі говорять. 
— Ще скажи, що малий, лисий, з пузом, та ще й з перев’язаним оком? — Роздратовано фиркнула Катерина, відстебнувши ремінь безпеки. 
— Ні. — Кліпнула очима Оксана. — Високий, чорнявий, підкачаний, і постійно в чорних окулярах. 
— Нетиповий бандюк. — Знову відмахнулася Катерина, риючись у сумочці, в пошуках помади, та олівців для очей та губ. 
— Кать, я серйозно. — Уже попереджала Оксана. 
Катерина знайшла те, що шукала, і попросила. 
— Ну, хоча б помади ви можете мені віддати. Нічого йому не буде, на мийці помиє. 
— Кать, він поліцію, може викликати. — Попередила серйозно Оля. 
— Добре, що не братву. — Розсердилася не на жарт Катерина. — Вам, що помади шкода? Не треба так хвилюватися, в мене тепер завдяки цьому бандюку, адвокат знайомий є, відмаже. Йому це все з рук не зійде, я через нього ще досі, кредит виплачую. — Озлоблено кинула й забрала з рук дівчат, помади. — Дякую! 
— Кать, може не варто? — Благала Оксана. 
— Не психуйте, помиє він свою машину. — Вийшовши з салону, через плече кинула Катерина. 
Йшла до позашляховика, все тіло пройняло тремтіння, не розуміла від чого її трясе, від страху, чи від злоби, до цього невігласа. 
— Кать! — Кликали позаду подруги. 
Та зупинитися вже не могла. Почала зі заднього скла. Малювала бісенят на санчатах. Далі янголят та Миколая. Сніжинки. Ялинку. Дівчатам набридло гукати її, подалися у двір. Катерина захопилася. Вже малювала сердечка, як закінчився останній  олівець, а вона ще капот не розмалювала. Наче трохи попустило, хоча розчарування все ж залишилося. Відступила на крок, аби оглянути свою роботу. 
— В загальному непогано, але я віддаю перевагу зброї. 
Хрипкий чоловічий голос за спиною, змусив здригнутися. На мить завмерла, а далі не роздумуючи кинулася навтьоки. Стало так страшно, з опису Оксани він монстр. Встигла зробити кілька кроків, і навіть не зрозуміла як опинилася притиснутою до того ж капота, обличчям. На мить закрила очі. Розуміла допомоги чекати немає звідки. Дівчата не прийдуть, а Роман ще не в дома. 
— Доросла дівка, а в голові вітер. Тобі, що робити нічого? — Заломивши руки дівчини за спину, схилившись над нею, допитувався чоловік. 
— Пусти, мене. — Роздратовано наказала, бо звільнитися з його сильних рук не могла. 
— Ти навіщо, мою машину, розмалювала? — Буквально шипів позаду чолов’яга. 
— Ти це заслужив. — Фиркнула, і знову намагалася вирвати свої руки з міцної хватки. 
— Я?!! — Розлючено перепитав чоловік. 
— Ти! — Відмахнулася, й таки звільнила свої руки, та вирвавшись з полону чоловіка, відступила від нього обернувшись до нього обличчям.  
Погляд мов заворожений, прикипів до великих, красивих, синіх очей. Вони зачаровували. Риси обличчя мужні. Прямий ніс, губи бантиком, легка щетина. Досить привабливий. Навіть не усвідомлюючи цього відступила ще на крок. На чоловікові розстібнутий плащ, під ним майка, далі спортивні штани та капці. Доки Катерина розгублено розглядала його, чоловік схопивши її за руку потяг за собою до воріт. 
— Пусти мене, — налякано  пручалася й послизнувшись почала падати. 
Вже зажмурила очі, але враз опинилася у міцному полоні. Відкрила очі, знову погляд цих красивих очей. Хотіла звільнитися, але він не відпустив, суворо заявивши. 
— Не рипайся. Нам потрібно прояснити один момент, і не тільки.  
— Що означає не тільки? — Налякано перепитала Катерина.  
Серце від страху та хвилювання  вискакувало. Навіть уявити не могла, що її кривдник виявиться таким привабливим. В його обіймах здавалося задихнеться. 
— Відпусти мене. — Зірвано попросила. 
— Ні, крале. Спочатку ти помиєш мою машину, розкажеш, в чім я перед тобою завинив, а тоді звариш мені обід, оскільки я хворію, лише тоді я тебе відпущу. — Холодно поставив перед фактом чоловік. 
Катерина була шокована почутим. — Що він собі вигадав? Мрійник! Взялася ламати ілюзію чоловіка. 
— Машину, я мити не буду. Розповідати теж нічого не буду, а готувати я взагалі не вмію. — Обманула. 
— Зате добре вмієш псувати чужі речі. — Гаркнув чоловік. 
— Це відплата, за те, що літом мало не вбив мене, при виїзді з цього кварталу. Тож я нічого мити не буду. — Зухвало ще раз заявила, а тоді наказала. — Забрав від мене свої руки.  
— Такого не було. — Пильно заглядаючи в її очі, зовсім невпевнено промовив чоловік.  
Серце з грудей вискакувало. Боялася цього кремезного бандюка, з такою привабливою зовнішністю. Навіть уявити не могла, що чоловіки можуть бути такими красенями, але ж він бандюк. 
— Було! В мене навіть відео з реєстратора є. — Запевнила й вирішила дещо обманути. — Відпусти, мені боляче, іще, сюди мій коханий має приїхати, якщо він отак нас побачить, то спочатку прилетить тобі, а потім ще й мені. 
Чоловік з недовірою, відверто дивився в очі дівчини. 
— Здоров, сусіде! 
За спиною почула голос Романа, й скориставшись тим, що бандюк розслабився. Вирвалася з його рук. 
— Привіт, Катю! — Здивовано дивився на неї Роман. — Ти, що тут робиш? 
Катерина відступила на солідну відстань від свого кривдника, опустивши очі. 
— Бавиться! — Невдоволено відповів за неї чоловік в капцях. — Подивись як мою тачку змалювала. То це твоя красуня? 
— Це подруга, моєї. — Відповів Роман, перевівши заклопотаний погляд на машину. — Так! — Протягнув. — Гарний тюнінг. — З повним нерозумінням глянув на дівчину. — Катю, біжи до Оксани. 
— А, машину, хто мити буде? — Розгублено допитувався, привабливий бандюк. 
— Сусіде, зараз все вирішимо.  
Чула за спиною, адже їй два рази повторювати не потрібно. Що духу мчала до дівчат. Здається серце зараз вискочить з грудей, від хвилювання, страху та ще якихось дивних відчуттів.