Глава 2

Через півтори години вже зупинилися біля спіритичного центру. Катерина вийшла з авто Оксани й виставила відкриту долоню, адже на вулиці сипали дрібні крупинки. Перший сніг, чи то замерзлий дощ. 
— Катю, не мрій, ходімо. — Кликала Оля.  
Подалася не охоче по сходах до приміщення. Чомусь було моторошно заходити в середину. До ворожки вона йшла в перше. Переважно вони з подругами гадали в дома, вигадуючи пустощі, то чобота кидали, то імена під подушки клали, то на воскові ворожили. Одним словом завжди весело було, а зараз чомусь лячно. 
В середині центру, теж розслабитися не могла. Ворожка  Рада, зустріла їх привітно, але в приміщенні все одно моторошно. Повно якогось зілля, чаклунських аксесуарів, чи то оберегів. Не залишало бажання чкурнути звідси. Подруги поводилися куди природніше ніж вона. Присіли за стіл, по центру якого стояла чаклунська куля. 
Жінка середніх років, одягнена у національний одяг, та зав’язана у білу квітчасту хустку, розкинула карти спочатку Олі. Розповіла, що було, а тоді розказала, що її чекає. Оля світилася від щастя, адже за гаданням Ради, їй ще цього року освідчиться Сергій. Наступною гадала, Оксані. Теж розповіла, що було та, що буде й порадила не тягнути з відповіддю, адже Роман їй пропозицію зробив більше ніж місяць тому. 
Наступила черга Катерини. Вже не була певна, що хоче, аби ворожка їй гадала. 
— Не бійся, красуне. — Це не страшно. — Заспокоїла Рада і вмить розкинула карти. Вдоволено посміхнулася, зиркнувши красивими, великими очима на дівчину, загадково заговорила. — Казка на тебе чекає, красуне. Вже сьогодні. 
Катерина лише хмикнула, з недовірою дивлячись на жінку. 
— Не віриш?!! — Примружилася ворожка. — А даремно. Твій король, що йтиме з тобою по житті давно на тебе чекає. Сьогодні зустрінеш його, ви вже перетиналися, та познайомитися не встигли, він налякав тебе до смерті, бо дуже поспішав. — Жінка видихнула поглядаючи на карти. — А ось і наш король, що пішов. Він теж повернеться, та на жаль пізно буде. Навіть не думай, приймати його знову у своє життя, світу божого з ним бачити не будеш. — Прикипіла поглядом до дівчини, з інтригою запитавши. — Може детально про, твого судженого,  розповісти? 
— Не варто. — Відразу налякано відмовилася Катерина. 
Подруги загуділи, та дівчина навідріз відмовилася. Розрахувалися, та подалися з приміщення, Катерина першою чкурнула. 
— Ти чому така налякана? — Допитувалася Ольга пильно дивлячись на подругу, що вистрибнувши на вулицю заворожено дивилася на лапатий сніг. 
— Мабуть, це і є моя казка. Мені ж ворожка ворожила. Я люблю, сніг. 
— Сідай в машину, ненормальна. — Буркнула Оксана, сідаючи за кермо. 
Катерина присіла на сидіння поруч, а Оксана з докором кинула.  
— Даремно ти так скептично налаштована. Ворожка ж правду сказала, про кожну з нас. Ми ж їй нічого не розповідали. 
— Гаразд! Хай буде по вашому. — Здалася Катерина. — Поїхали торта обирати Романові. Може там у крамниці на мене чекає мій король. 
— Скажи, притрушена?!! — Озвалася зі заднього сидіння Ольга. — Мене б вже розпирало від емоцій, а вона не вірить. 
— Ви жахливі, обидві, — огризнулася Катерина.  
— Все, дівулі, досить. Поїхали, а то не встигнемо, доки Роман повернеться. Я його спеціально до батьків виперла, аби влаштувати сюрприз. — Оксана глянула у дзеркало заднього виду. — Оль, а Сергій коли підтягнеться? 
— Десь по обіді, може швидше. 
— Це добре. — Вдоволено кинула дівчина за кермом, та зрушила з місця.