27. Епілог

Я прийшла до тями.Ми були вже в покоях. З одного боку за руку мене тримав Кайлен, з іншого, наді мною схилився старенький лікар. Здається його звали Огустаф. Дідок старанно водив руками, щось бурмотів під ніс, мав дуже зосереджений вигляд. Тільки й було чути «це неможливо, вперше таке бачу»

- Не доводи мене. Скажи вже врешті, що з нею. Її отруїли ? Хвороба? Що? Вона не така квола, щоб ось так втрачати свідомість, з нею щось коїться.

- Для її стану це природно. Боюся, напади будуть тільки посилюватися деякий час, потім стане легше. 
- Напади? Це може повторитися? Ти вилікуєш її! Чуєш!

- Та як я це маю зробити, по-вашому? - бурмотів старий. - Дитина дуже сильна, вона забиратиме чимало сил. Тут тільки відпочинок , турбота і харчування. Потрібно багато їсти. А від втрати свідомості і нудоти нікуди не подітися. 

- Дитина? - скрикнули ми одночасно, - як таке можливо!

- Молоді люди, мені вам пояснити, звідки беруться діти? Термін невеликий, десь два тижні. 

Я що, залетіла з першого разу, у світі, де вагітність вважається за диво? Ну так, кому ж так пощастить як не мені. Треба було б злитися, але замість цього в грудях так щемило. Дитина . У мене всередині дитина Кайлена. Я поклала руку собі на живіт, а поверх неї лягла рука мого чоловіка. 
​​​​​​- Дякую, - прошепотів мені він.

- Нема за що. Звертайтеся в разі чого. 
- Я так кохаю тебе. Це справжнє диво.

- Я теж кохаю тебе, - видала я ніби мимохідь своє перше зізнання. - Але я така зла на тебе!!!

- Я люблю коли ти злишся! 
Він оголив мій живіт й почав вкривати його дрібними поцілунками. З моїх грудей вирвався тихий стогін, я запустила йому руку у волосся.

- Кхе-кхе, - почулося з боку.

Ми ж не самі, як соромно. За всіма цими емоціями ми забули про присутність Огустава. 
- Я, мабуть, піду. За більш детальним оглядом зайду завтра.

- А секс? Їй можна.

- Навіть потрібно. Це основні ліки на сьогодні. Ви даватимете енергію, яка так необхідна в її стані. Дитина дуже сильна, потребує постійного підживлення. Не заважатиму, - з цим він відкланявся і вийшов. 
- Приступимо до лікування?

- Дивись, не залікуй мене. 
- Жіночко, вам дуже пощастило, вам дістався професіонал. Професор, можна сказати.

- Професор блядських справ, о яка честь. 
- Так, не заважайте займатися справою. В мене ще купа роботи. Нема часу прирікатися.

Він вмостився в мене між ніг, знову оголив живіт і почав його цілувати, поступово опускаючись все нижче і нижче. 
 

Через десять років, після народження пʼятої дитини, ми підпишемо магічний контракт, де він в письмовій формі зобовʼяжеться вживати протизаплідне. Як таке сталося. А дуже просто. 
Спочатку на світ зʼявився наш первісток. Айрон. Батькова копія. «Мила, не хвилюйся, хто зна чи боги пошлють нам ще одну дитину». Так-так, одну не пошлють. За два роки народиться двійня . Крістофер і Кіран. Знову батькова копія. Дві чорні пантери, які добряче потріпають нам нерви своїми вибриками. «Ну що ти, кохання моє, це неможливо, ось, навіть лікар підтвердить» . Це неможливо ми назвали Робертом. «Звісно, я пʼю протизаплідні. Ну може забув раз-чи два». Коли дізналася про четверту вагітність і пʼяту дитину, не розмовляла з ним два тижні. Це, звісно, не заважало нам пристрасно кохатися щоночі. 
Ця остання, сподіваюсь, вагітність стала добрячим випробуванням для Кайлена. Настрій мій стрибав то в низ, то вгору. То я хочу полуниці посеред ночі, то плачу, що він мене не любить. Треба віддати йому належне, все це зносив він з неабиякою стійкістю. 
Коли народилася донька, він заплакав. Пригортав до себе дитину і не стримував  сліз.  
​​​​​​- Вона неймовірна. Це найпрекрасніше що я бачив. Схожа на тебе.

Ну хоч щось. А то накопіював собі маленьких Кайленів. 
- Ти будеш тактовою принцесою. Слухняною татковою донечкою. Моя Абігель.
Наївний. Нехай мріє, в нього не так багато часу. Вже зовсім скоро він причитатиме: «Я вважав що ти найноровливіша і неслухняна жінка. Як таке могло статися? Як ця малеча так вправно вʼє з мене мотузки? Хтось планує слухатися мене в цьому домі?»

О, чекай, ти ще не раз триматимешся за голову. 

Його Величність, король Кайлен, людина, яка керує жорстко і впевнено, чиє слово закон для всіх, впав до ніг своїх жінок. 
Чи щаслива я? Так! Чи шкодую за чимось? Ні! 
Через десять, двадцять, тридцять років я все ще чую, що кохана. Все ще відчуваю його пристрасть. Єдина ложка дьогтю - це ревнощі. Навіть коли я була вагітна, на восьмому місяці, кругла як куля, з мішками під очима, він ледь не вбив Браєна, який зайшов мене провідати. 
Я знайшла нарешті свободу. В своєму шлюбі, в своїх дітях. В своєму коханому чоловікові.

 

———————————————————————————

Дівчата, дуже дякую вам за увагу. Не уявляєте як для мене важлива ваша підтримка. Я радію кожному сердечку. Ця історія довго крутилася в мене в голові. Але я не наважувалася її викласти. Сподіваюсь, щось та й вийшло!!)))