21. Минуле

Чергове ранкове дежавю. Голий Кайлен. Я на ньому. Його запах в моїх легенях, на шкірі. Ну і звісно ерекція, яка впирається мені в ногу, куди ж без цього. 
Ковдра вночі десь поділася, ми лежали на ліжку, промені вранішнього сонця падають на наші тіла. Я замилувалася ним. Ідеальні рельєфні мʼязи, тонка доріжка чорного волосся спускалася до паху. Мммм. Моя рука, абсолютно не підконтрольна мені в той момент, потягнулася до нього. Пальці пробіглися по пресу, відчуваючи оксамитову шкіру, зачепилися за ці злощасні волоски й почали спускатися. Я нічого такого не хотіла. Чесно. Я, мабуть, перебувала у стані неосудності в цей час, бо абсолютно не віддавала звіту своїм діям. 

- Вирішила доконати мене, жінко? - знов насмішкуватий шепіт над головою. 
Він спить колись? Чи хоча б заради поваги прикинувся, що спить. 

Рррр. Гарчу не гірше звіра. Висмикнула руку, підірвалася з ліжка й демонстративно, не прикриваючись, пішла у ванну кімнату. Чого соромитись? Бачили вже один одного. І не раз. 
Думала повернутися, йому вже й слід простигне, але ні, лежить собі, руки під головою, й навіть прикритися не спромігся. Аполлон, з манією величі. 

 - Державні справи не зачекалися? Не провалиться світ у бездну якщо ти не будеш керувати і спрямовувати? - поцікавилася я.

- Скоро я знайду спосіб зайняти твій гострий язичок. І попереджаю, доведеться карати тебе кожного разу, щоб відучити від цієї звички!

- А сил вистачить? - пирхнула я. От нахаба. Може, я взагалі з ним діла ніякого мати не збираюсь. А він тут непристойності сипле. 

 - Два покарання. 

 - Може б ти записував десь. До вечора ще знаєш скільки часу. Не дай Боже зібʼєшся в підрахунках. 
- Три.

Хто зна, до чого б ми до сперечалися і чи не дійшли б до двозначних чисел. Але в двері постукали. 

- Сніданок. 
- Заходьте, - крикнув Кайлен і лише прикрив себе ковдрою. Та будь-кому зрозуміло, що він під нею не одягнений. Його, вочевидь, це мало турбувало. 

Снідали ми мовчки. Кожен був у своїй думках. Я хвилювалася від того, що ввечері мені потрібно обернутися. А якщо в мене не вийде? Я ж не відчуваю більше її, ніби й не було ніколи, ніби це наснилося мені. А якщо щось піде не так? 
Кайлен теж нервував. Це було видно, хоч він і намагався вдавати, що спокійний. 

- Я сьогодні з тобою цілий день, - ніби читаючи мої думки, почав він. - Це буде нелегко, але ти впораєшся. Я з тобою. Все буде добре. У нас багато часу до вечора. Вчора я не хотів мучити тебе розпитуваннями. Навіть зараз можеш не відповідати, якщо не хочеш. Розкажеш мені про своє життя?

- Навіть не знаю, про що ти хочеш почути? Нічого незвичайного. Питай, що цікавить, а там подивимось. Але це не безкоштовна акція. Натомість ти відповіш на мої питання опісля. 
​​​​​​- Скільки тобі років?

- Тридцять два.

- Це багато що пояснює. В тебе був чоловік в минулому житті?

- Ти чув мою відповідь? Мені тридцять два. Треба було питати скільки чоловіків було в моєму минулому житті. 
- Добре, - проричав, коли вже відмовитись від цієї дурної звички гиркати на мене. - Скільки було чоловіків? 
- Офіційно один. Ще двоє партнерів до нього. Як бачиш, зовсім небагато, це лише кількість твоїх офіційних наложниць. 
- Ти сумуєш за ним? Хочеш повернутися? - він пильно дивився на мене, стиснувши губи.

- А ти сумуєш за своїми незліченними хвойдами? Хочеш повернутися? - передразнила його я. Ну, чи не нахаба. Сам тут кидається від однієї до другої, а мені претензії, що я його, прекрасного, не дочекалася, ні сном ні духом не знаючи, що він взагалі існує. 

​​​​​​- Здається, ми домовились, що на запитання відповідаєш спочатку ти.

- Хто ж знав, що питання в тебе ще дурніші, ніж накази. Хоча я й не думала, що тобі вдасться їх перевершити. 

- Тобі не повернутися. Ти ніколи більше не побачиш його. Чи їх. 
- Їх? Маєш на увазі одночасно? - я розреготалася. Адекватний на вигляд чоловік, але коли ревнує, мабуть, втрачає останню клепку. - Я не шкодую за минулим. Але й за жодним з них теж. Все закінчилося. Я ніби справді заново народилася. Якщо тобі буде легше з цього, я не кохала жодного. Просто так складалося, якось само по собі. Одні стосунки змінили інші. Час йшов, життя минало. Я одружилася по інерції, бо так треба було, бо так прийнято. Залишмо це. Якщо є ще щось, питай. А ні, то моя черга.

- Хм. Звісно є. Ти ж не думаєш так легко відбутися. Який був твій план, коли ти зрозуміла, що трапилось?

- Ідеальний! Бездоганний! Вилетіти з відбору й почати власне життя собі на втіху. 
- Ось чому ти так нахабно поводилась. 
- Прошу? Я? Себе бачив з боку? Я боялася, що тебе в якийсь момент розірве від пихи і самовпевненості, й ти забрудниш мою сукню своїми рештками. 
- Я не звик до таких жінок, як ти. Це збивало мене з пантелику. Всіх дівчат вчать бути покірними, милими й турботливими. 
- Ну, мила, мабуть й з мене вийшла непогана. З покірністю трохи не склалося, а так все при мені. 

 - Трохи? Трохи?! Більш норовливого створіння я не зустрічав. А щоб ти розуміла, одна з улюблених моїх справ приручати диких коней. 
- Бідні тварини. Теж наказами мучиш???

Він розреготався. Притис мене до себе й поцілував. Але зовсім по-іншому. Ніжно. Турботливо. Як же добре…