19. Остання спокійна ніч

Вже сидячи в себе в кімнаті, я розривалася від бурі, що вирувала усередині. Все котилося в бездну. Набрало обертів і несло все, й мене в тому числі, в зовсім протилежному напрямку, ніж було потрібно. 

Початковий план був простий і геніальний. Раз всесвіт дав мені другий шанс, використати його на повну. Розпочати нове життя, прожити його для себе й у своїх інтересах. Ніяких чоловіків не підпускати до свого серця й близько. Вистачило помилок й минулого життя. Та що з того бабія взяти? Скільки він протримається? А зради я не пробачу ніколи. Краще здохну від туги і відчаю. Так, стоп. Щось я в депресію себе заганяю. Це буде вихід. Болісний, але вихід. Це допоможе все переступити і піти далі. 

А зараз початок. І не треба накручувати себе. Жити зараз і в моменті. Ось основний урок. 
Ще один момент. Він не знає, хто я насправді. А я не знаю, яка буде реакція на це. Потрібно розкласти всі крапки над «і» сьогодні ж. Вистачить з мене всіх цих душевних страждань. 

Двері відчинилися без стуку. 
Звісно, нащо? Де це бачено, величності й стукати. 
Грррр. Прогарчала я усередині. І щось ніби клацнуло в голові. Я всі ці дні не чула звіра в середині себе. Абсолютно. Нуль. Хіба це нормально? За цими душевними переживаннями зовсім й забула про це. 

- Я не відчуваю свою пантеру, - прошепотіла. Ще нещодавно не могла зрозуміти, чи потрібно це мені, а зараз була у розпачі. 

- Так, хіба ти не знаєш таких очевидних речей. Вона спить. І спатиме ще до завтра. Перший оборот забрав сили не тільки в тебе, а й у неї також. Я хотів поговорити про це з тобою. Завтра нам треба буде якось пережити твоє перетворення і не наробити дурниць. Це все буде дивно для тебе, але ти звикнеш. Єдине правило – не тікай. Я не зможу стриматись тоді. Якщо і я обернусь, від нас вже нічого не залежатиме. Звірине начало візьме гору.

Чи страшно було мені від цих слів? Мабуть, інстинкт самозбереження, не моя сильна сторона. Бо єдине, що я відчувала - збудження. 

Добре, що величність легко приземляв мене своїми придирками.

- Ти не перевдягнулася? Це добре, хотів помилуватися на це плаття ще хоч раз.

- Подобається? Не хвилюйся. Я можу одягати такі сукні постійно.

- Не варто випробовувати долю. Цього разу я стримався, й не видер Браєну очі, але хто знає, що буде наступного.

- На якому такому праві, дозволь поцікавитись?

- Ти моя! Ніхто не має права дивитися на тебе як на жінку!

- Сьогодні все могло обернутися інакше, я могла зробити інший вибір. Могла піти з ним.

Він вагався, мовчав. Насупив брови й пропалював мене поглядом.

- Я б не відпустив!

- Як? Я тобі не належу. 
- Я б не відпустив! Чуєш? Ти моя!

Мені б обуритись. Бо це й справді якось за межею, ця його тиранія, але натомість в грудях щемило від щастя. І ніби цього мало, Кайлен підійшов до мене, притиснув і поцілував. Поцілунок вийшов жорстким, владним. Він ніби показував, що зараз коїться в нього на душі. Намагався затвердити свою владу наді мною. Де моя гордість? М? Там же, де й розум? Розчинилися в цьому чоловікові. Залишивши по собі лише пульсацію внизу живота. 

Він так само раптово відсторонився. 

- Йди, переодягнися. Чекаю тебе в ліжку, - хриплий голос було ледь впізнати. 

-Добре. Але нам треба поговорити. Мені важко зважитись на це, тому прошу тебе: не дай мені змовчати. Я повинна зізнатися.

- Зізнатися? Ти вбила когось? Чи була учасником державного заколоту? 

- Якби ж то, - скрушно відповіла й пішла у вбиральню.