15. Ревність

Можливо, я б і просиділа в кімнаті весь день. Не те щоб я хотіла робити щось наперекір. Але коли вже було добряче за полудень, чомусь здалося дуже важливим піти в бібліотеку й взяти щось почитати. Ви скажете, логічно було б попросити когось зі слуг принести потрібну книжку. Але є декілька нюансів. По-перше, я не знаю, яка саме мені потрібна, а по-друге, а чому саме я маю слухатися? Сиди в кімнаті, бо це наказ. Це що йому в голову збреде, то й наказ? Та й взагалі. 

От, прислухавшись до аргументів, які сама собі й навела, я тихенько вийшла з кімнати. Я не мала наміру демонстративно вештатись замком, просто тихенько прослизнути в потрібному мені напрямку і назад. Тихо-тихо. 

Отак крокуючи і накручуючи себе, а з якого права він взагалі командує, я спустилася поверхом нижче і йшла коридором. Вже майже підійшла до мети, коли почула запах Кайлена. Здається, він тут, в сусідній кімнаті. Мені б повернутися чи прослизнути далі, але я відчула, що він не сам. Жіночий запах теж вдарив мені в ніздрі. Та й не один. Я застигла. Я знала хто там. Еліна і ті дві фаворитки, навіть імен їх не запам’ятала. Дикі ревнощі захопили мене, не було ніякого критичного мислення. Вже не було ніяких думок, ні про бібліотеку, ні як я буду виправдовуватися, чому вийшла, чи хто буде підживляти мене енергією наступні дні, після того як я знищу його. А саме з цим наміром я й вривалася. От зараз побачу їх разом, вбʼю його, не знаємо як, а потім забуду назавжди!

Влетівши  усередину, я застала дещо дивну картину. Кайлен стояв біля вікна, схрестивши руки на грудях, а дівчата сиділи за столом і зі сльозами на очах підписували якісь папери. Вмить всі погляди схрестилися на мені. І якщо в жіночих був холод і злість, то в чоловічому стільки емоцій, що й не розібрати - одне було ясно, він не здивувався. 

Мені б зрозуміти, що я помилилася, вибачитись і піти. Та ясний розум не поспішав повертатися, занадто далеко втік. Замість того, в голову прийшла інша ідея - а що, як вже все відбулося, ось тільки що вони кохалися, а зараз підписують папери, що не мають претензій. Якщо б я хоч секунду задумалась над безглуздістю такого припущення. Бо запах сексу відчутний щонайменше добу. Але ж ні. Я вирішила переконатися на сто відсотків. Підійшла до Кайлена впритул, піднялася навшпиньки, потягнула за комір, уткнулася носом в його шию й втягла запах. Я була впевнена, що відчую прихований аромат. Але він пах мною. Лише мною. До мене почало доходити, що відколи я його побачила, я не відчувала від нього запаху іншої жінки. 

Як вийти з цієї ситуації з найменшими втратами, на мою думку? А дуже просто. Стояти й не ворушитися. Сорочку його я з рук випустила, але очей так і не підвела. Ще спопелить мене своїм поглядом. 

- Всім вийти! - ні, він не кричав, але зрозуміти серйозність сказаного було не важко.

О, а це варіант. Всі, то всі, а всі це і я також. Отже мені на вихід. Та не з моїм, певно, щастям.  

-Ти куди? - спитав він мене, при цьому схопив за руку і притягнув до себе впритул. 
- Як куди? Ти ж сам сказав, всім вийти. Сам бісишся, коли я не слухаюсь. 

- От жодного разу ще не послухалась, а саме зараз вирішила, що прийшов час?
- Коли це? Весь час тільки те й роблю, - виконую накази.
-Так, як сьогоднішній, не виходити з кімнати?

- Ой, дурні накази не враховуються. 
- Королівські накази дурні?

- А розумні? Та й байдуже. Виконую - сердишся, не виконую- сердишся. 
- Жодна людина ще не обговорювала доцільність моїх наказів. І не роздумовувала над тим чи виконувати їх. 
- Це повинен бути аргумент для мене? Слабенький.

- Сперечатися з тобою, бачу, марна справа?

- О, ти не безнадійний. Можеш робити правильні висновки?

- Ну, висновок поки що один. Єдине в чому я впевнений - ти ревнуєш!

- Я? Тебе? З чого ти взяв? 
- Ну, хоча б з того, що ти винюхувала на мені сліди іншої жінки. Знайшла?

Крити було нічим. Відступати було ніяк. Він все ще міцно тримав мене, притискаючи до себе. Ми розмовляли, а відстань між нами скоротилася до мінімуму. Думки почали плутатися від близькості. Останні слова він взагалі говорив майже пошепки. Щоб збити його з пантелику, я зробила перше, що прийшло в голову - поцілувала. Він застиг. Зволікав якусь мить, а потім відповів. Пристрасно, ненаситно. Ніби саме цього й чекав. Руки опустилися на мої сідниці, він стиснув їх і притис до себе, показуючи наскільки збуджений. Так, поки в голові залишилися хоч крихти розсудливості, треба діяти. Не можна так здаватися. Він повинен усвідомити, що я не його власність, не частина якогось плану. Його примхою не маю наміру ставати. Тому, зібравши залишки сил, що й так стрімко покидали мене, гублячись у бажанні, вкусила  його. Це подіяло. Він застиг. А я, не витрачаючи час на роздуми, вирвалася й побігла на вихід.