Ревність

Можливо я б і просиділа в кімнаті весь день. Не те що б я хотіла робити щось наперекір. Але коли вже було добряче за полудень, чомусь здалося дуже важливим піти в бібліотеку й взяти щось почитати. Ви скажете, логічно було б попросити когось з слуг принести потрібну книжку. Але є декілька нюансів. По перше, я не знаю яка сам мені потрібна, а по друге, а чому саме я маю слухатися? Сиди в кімнаті, бо це наказ. Це, що йому в голову збреде, то й наказ? Та й взагалі. 
От прислухавшись до аргументів які сама собі й навела, я тихенько вийшла з кімнати. Я не мала наміру демонстративно вештатись замком, просто тихенько прослизнути в потрібному мені напрямку і назад. Тихо-тихо. 

Отак крокуючи і накручуючи себе, а з якого права він взагалі командує, я спустилася поверхом нижче і йшла коридором. Вже майже підійшла до мити коли почула запах Кайлена. Здається він тут, в сусідній кімнаті. Мені б повернутися чи прослизнути далі, але я відчула , що він не сам. Жіночий запах теж вдарив мені в ніздрі. Та й не один. Я застигла. Я знала хто там. Еліна і ті дві фаворитки, навіть імен їх не запам’ятала. Дикі ревнощі захопили мене, не було ніякого критичного мислення. Вже не було ніяких думок , ні про бібліотеку, ні як я буду виправдовуватися , чому вийшла, чи хто буде підживляти мене енергією наступні дні, після того як я знищу його. А саме з цим наміром я й вривалася. От зараз побачу їх разом, вбʼю його, не знаємо як, а потім забуду на завжди!!! 
Влетівши  в середину я застала дещо дивну картину. Кайлен стояв біля вікна, схрестивши руки на грудях, а дівчата сиділи за столом і зі сльозами на очах підписували якісь папери. Вмить всі погляди схрестилися на мені. І якщо в жіночих був холод і злість, то в чоловічому стільки емоцій що й не розібрати - одне було ясно, він не здивувався. 
Мені б зрозуміти, що я помилилася, вибачитись і піти. Та ясний розум не спішив повертатися, занадто далеко втік. Замість того, в голову прийшла інша ідея - а що, як вже все відбулося, ось тільки що вони кохалися а зараз підписують папери що не мають претензій. Якщо б я хоть секунду задумалась над безглуздістю такого припущення. Бо запах сексу відчутний щонайменше добу. Але ж ні. Я вирішила переконатися на сто відсотків. Підійшла до Кайлена в притул, піднялася на вшпиньки, потягнула за комір, уткнулася носом в його шию й втягла запах. Я була впевнена, що відчую прихований аромат. Але він пах мною. Лише мною. До мене почало доходити, що відколи я його побачила, я не відчувала від нього запаху іншої жінки. 
Як вийти з цієї ситуації з найменшими втратами , на мою думку? А дуже просто. Стояти й не ворушитися. Сорочку його я з рук випустила, але очей так і не підвела. Ще спопелить мене своїм поглядом. 

-Всім вийти!!!! - ні, він не кричав, але зрозуміти серйозність сказаного було не важко.

О, а це варіант. Всі, то всі, а всі це і я також. Отже мені на вихід. Та не з моїм, певно, щастям. 
-Ти куди? - спитав він мене, при цьому схопив за руку і притягнув до себе в притул. 
-Як куди? Ти ж сам сказав, всім вийти. Сам бісишся коли я не слухаюсь. 

-От жодного разу ще не послухалась, а саме зараз вирішила що прийшов час?
-Коли це? Весь час тільки те й роблю - виконую накази.
-Так як сьогоднішній, не виходити з кімнати?

-Ой, дурні накази не враховуються. 
-Королівські накази дурні??

-А розумні? Тай байдуже. Виконую - сердишся, не виконую- сердишся. 
-Жодна людина ще не обговорила доцільність моїх наказів. І не роздумовувала над тим чи виконувати їх. 
-Це повинен бути аргумент для мене? Слабенький.

-Сперечатися з тобою , бачу, марна справа?

-О, ти не безнадійний. Можеш робити правильні висновки?

-Ну, висновок поки що один. Єдине в чому я впевнений - ти ревнуєш!!!

-Я? Тебе? З чого ти взяв? 
-Ну, хоча б з того, що ти винюхувала на мені сліди іншої жінки. Знайшла ?

Крити було нічим. Відступати було ніяк. Він все ще міцно тримав мене, притискаючи до себе. Ми розмовляли, а відстань між нами скоротилася до мінімуму. Думки почали плутатися від близькості . Останні слова він взагалі говорив майже пошепки. Щоб збити його з пантелику, я зробила перше що прийшло в голову - поцілувала. Він застиг. Зволікав якусь мить, а потім відповів. Пристрасно, ненаситно. Ніби саме цього й чекав. Руки опустилися на мої сідниці, він стиснув їх і притис  до себе, показуючи на скільки збуджений. Так, поки в голові залишилися хоть крихти розсудливості, треба діяти. Не можна так здаватися . Він повинен усвідомити, що я не його власність, не частина якогось плану. Його примхою не маю наміру ставати. Тому, зібравши залишки сил, що й так стрімко покидали мене, гублячись у бажанні, вкусила  його. Це подіяло. Він отерепів. А я, не витрачаючи час на роздуми, вирвалася й побігла на вихід.