13. Звір

Залишок вечора пройшов ніби в тумані. Розмови ні про що, музика. Я  ледве дочекалася закінчення цієї метушні. Стомлена і знесилена пішла в свою кімнату.

Мені треба було наодинці подумати про все. 
Надворі вже була глибока ніч, місячне сяйво проникало в кімнату, тиша і спокій якої ніяк не поєднувалася з бурею, що була усередині мене. Я сердилася на Кайлена, за його владність і впертість, але мусіла визнати, що, попри все, цей чоловік шалено приваблює мене. З цим треба щось робити. Або розривати ці стосунки, хоча які стосунки, так, гиркаємось час від часу, або спробувати й подивитися, що з цього вийде. Найбільш вдалим рішенням було закрутити легку інтрижку, поки він не визначився з нареченою, а потім розбігтися на всі чотири боки. Від цього рішення щось зашкребло всередині, але заглиблюватися в це я не стала. Час покаже. 
У повній тиші почувся стукіт у двері. Хто це так пізно? 
Все ще перебуваючи в роздумах, я підійшла і відчинила.

Він увійшов мовчки. Не кажучи ні слова. Не спитав, як я, не поцікавився, чи можна ввійти. Просто зайшов у кімнату, зачинив двері, підійшов до мене…

Декілька хвилин ми дивилися один на одного. Його погляд темнів, а я не могла відірватися від його очей, що мов вирви затягували в себе. 
Здавалося, він зараз розвернеться і піде, не зронивши ні слова, але замість цього підійшов, взяв моє обличчя в свої долоні і поцілував…

Я багато читала про поцілунки, які зносять голову. Та думала, це така ж фантастика як і магія, перевертні. Як виявилося, все реально. Реально, що підкошуються ноги від доторку губ, реально, що дике бажання розтікається тілом від цього. Спочатку він був ніжним, ніби пробуючи, чи не відштовхну. А коли зрозумів, що опору не буде, що я також хочу цього, поцілунок став більш жорсткішим і наполегливішим, владним. Мені забракло кисню, а потім щось дивне почало коїтися. Щось було не так.

- Стій, мені погано, - прошепотіла я. Навіть не мала сил говорити голосніше. 
- Я налякав тебе?

- Справа не в цьому. Я не розумію. Мені не по собі. Мені страшно, - дика тривога піднімалася в мені. Переляк і нерозуміння, що відбувається, вганяли мене в паніку. Я перестала адекватно мислити. Єдина думка що зараз була в голові «потрібно зняти сукню, вона заважає». Я почала зривати її з себе, та вона не піддавалася, це ще більше лякало мене. 

- Що з тобою? Що ти робиш? Твої очі, Айрін!!! В тобі звір? Як таке можливо? Ти обертаєшся. Потрібно покликати когось. Це неможливо. В такому віці не буває перших оборотів. Це небезпечно.

- Ні, ні, ні. Не залишай мене. Я не зможу сама. Я відчуваю це. Ти потрібен мені. Допоможи з цією клятою сукнею. Вона давить на мене. 

Одним рухом він розірвав її, вона ганчіркою впала до ніг, а в наступну мить моя свідомість затуманилась і  відійшла на другий план. Я дивилася на світ ніби через чужі очі. Хотіла подивитися на Кайлена, але для цього мені довелося підняти погляд. Я була значно нижче. Я що, впала на коліна? Він дивився на мене, на нас, повними захоплення очима. 

- Ти прекрасна! - він опустився на коліна, й простяг до мене руку. - Дівчинко, ти неймовірна. Але тобі треба повернутися. Вперше, оборот має бути максимально коротким. Спробуй повернутися.

Про що це він? Я не розумію. Я хотіла сказати про це, але замість цього лише видала звук, схожий на нявчання. 

- Відпусти її, поверни на місце. Не бійся, вона навчиться. Я допоможу. Ти дуже гарна. Неймовірна. І ти обовʼязково зустрінешся з моїм звіром, але коли вона окріпне. Зараз, це небезпечно для неї. Будь ласка. 

Відчуття було таке, ніби я виринаю з глибини озера знову на поверхню. Я хапала ротом повітря і притискалася до міцних грудей. Так, стоп. Як я опинилася абсолютно голою на руках в Кайлена? І чого він міцно притискає мене і шепоче, що все буде добре? 
Він поклав мене в ліжко і вийшов у коридор. «Лікаря, негайно!», все що почула. Ці хвилини, що я не відчувала його дотик, знову неабияк налякали мене. Тому, коли він повернувся, я міцно вчепилася в нього.  

- Не відпускай мене!! Це нічого не означає. Мені просто треба відчувати тебе, - буркнула я, щоб цей нахаба не нафантазував собі нічого зайвого. Він лише хмикнув й провів рукою по волоссю. Взяв одне пасмо, підніс до свого обличчя й вдихнув запах. 

- Тепер я розумію причини свого божевілля!

Двері тихенько відчинилися і в кімнату ввійшов старенький лікар. Підійшов  до ліжка і запитав:

- Ваша величність, що сталося?

Все це я чула як в тумані. Сильна слабкість накотилася на мене, я навіть язиком не могла поворухнути, щоб спитати щось самій.

- Вона обернулася. Щойно. Вперше! Як таке можливо? Вона ж далеко не дитина. Чим це загрожує їй?

- Я ніколи не зустрічався з таким. Але читав. Такі випадки вже були. Ніхто не знає їх причину. Й не завжди все закінчувалось добре. Їй треба прийняти звіра, інакше на неї чекає божевілля. Зараз варто дотримуватися чітких правил. По-перше, потрібне підживлення магічною енергією, будь-якого сильного чоловіка. Це не обовʼязково мусите бути ви, якщо у вас нема на це часу, - у відповідь почулося глухе гарчання. - Добре, я зрозумів, це будете ви! Найкраще це робити вночі. Хоча тиждень поспіль. Потрібен максимальний контакт шкірою протягом декількох годин. Так ви зможете плавно й без ризиків передати енергію. Її канали звʼязку зі звіром не сформовані. Це допоможе. Через три дні, під чітким наглядом, вона повинна знов спробувати обернутися.

- О, і головне - додав лікар, - ці три дні, в жодному разі їй не можна займатися статевим актом. Сильний сплеск емоцій розірве всі енергетичні потоки. Це призведе до катастрофи. 

 
- А йому можна?- насилу видала я. Чомусь ця думка дуже дратувала мене. 

- Якщо не з вами, то можна. Це ніяк не вплине на процес, - відповів цей сатрап. 

Рик вирвався з мене. Це ричала не я, а моя пантера, та я була повністю солідарна з нею.