12. Кайлен

Мій світ перевернувся з ніг на голову. Я не розумів, що зі мною. Коли її не було біля мене, я намагався відчути її запах, зрозуміти, чи далеко вона. Коли ж вона була поруч, то затамовував подих, щоб не зірватися. Найбільше я боявся не втриматись і прийняти звірину подобу. Я знав, що відбувається. Моя пантера впаде до її ніг й почне лизати руки. І це було за гранню. Раніше він був абсолютно байдужий до моїх жінок. Не транслював жодних емоцій з приводу них, а зараз як сказився. Рве мою душу, ніби мені й без того мало. 
Я хочу цю жінку. Як же я її хочу. Я не звик, до таких як вона. Жінки завжди були покірні зі мною, лагідні. Без жодних зусиль з мого боку йшли на всі поступки. А ця… зживе мені зі світу, щонайменше. 

Коли оголошували про бал, не зміг утриматись. Натякнув про декольте, ну як натякнув - наказав. Від думки про те, що там всі витріщатимуться, мене розривала ревність. Так, це вона, я вже не плекав марних сподівань, що байдужий до неї. Сподівався лише, що все це тимчасово, бо надовго мене не вистачить, збожеволію, та й по всьому. 
Я бачив як це її заціпило, але не був певен, що вона підкориться, з неї станеться. Тому моменту її появи очікував з нетерпінням. 

Коли Айрін увійшла моє серце завмерло. Вона була прекрасна. Вбрання хоч і було яскравим, але мого наказу все-таки дотрималася, не посміла суперечити. Це неабияк потішило моє самолюбство. Трохи дратував лис, я бачив як він блиснув очима на мою дівчинку (так мою, це вже вирішено), але я був в доброму гуморі. 

Хоч вона й не змогла промовчати, натякнула, що в такій сукні лише через мій наказ, та це ніскільки не зачепило мене. Я був задоволений. Це початок, потихеньку вона зрозуміє хто тут головний, підкориться. 
Коли вона обернулася, я втратив дар мови. Голі плечі. Абсолютно голі. Виріз опускався до самої поясниці. 

- Ти наказав їй так оголити плечі? - вирвав з заціпеніння   мене Остін, – Тобі не здається, що це перебір? Хоча дуже гарно, мушу визнати. Навіть плечі у неї звабливі. 

- Я наголосив на тому, щоб вона не одягала декольте. Про спину не було мови, – просичав у відповідь. 

Я дивився їй услід, а в моїй голові миготів калейдоскоп.  Мить - вона ступає крок, мить - я вбиваюсь в її тіло ззаду, споглядаючи на ці плечі вже під іншим кутом, мить - вона ступає наступний крок, мить - я намотую її волосся на кулак, від чого вона ще більше прогинається в попереку. 

Великим зусиллям волі я повернувся до реальності. Хотів кинутись до неї, згребсти в обійми. Але страх того, що ця жінка зрозуміє, яку владу має наді мною, стримав мене. Тому й запросив на перший танець першу ліпшу учасницю. Вона буде наступною. Нехай понервує, їй буде корисно. 

Я наївно думав, що головний шок позаду. Що ще можна втнути? О, виявляється є що. 

Цей мерзенний лис, до цього часу я думав, що друг, запросив її на танець. Ну те, що вона пішла, не дуже мене й здивувало. Мабуть, почав звикати до її вибриків. Та я збився з кроку, коли побачив як його долоня лягла їй на шкіру. 

Наш танець я запамʼятаю на все життя. Відчуття її тіла під долонею, запах, близькість. Навіть те, як вона намагалась мене вкусити, здавалося милим. Не забув наголосити, щоб вона більше ні з ким не танцювала. Цього я точно вже не витримаю. Хай краще сердиться.

Мій обов’язок був приділити увагу кожній дівчині. Тому почав по черзі запрошувати їх. Танцював, а думками був разом з нею. Кидав мигцем погляд в її сторону, щоб впевнитись, що вона на місці. Відчував же, що так просто все не скінчиться. 

Еліна втримала мене за руку, бо я хотів зірватися посеред танцю, кинути свою партнерку й піти за ними. Я вдячний їй за це. Поки лунала музика, і я на автоматі кружляв її, встиг охолонути. Та тільки-но зупинилась мелодія, попрямував на балкон. 
Мила картина, що відкрилася мені, змусила рипіти зубами. Видно було, що їм весело. Про щось розмовляли, вона сміялася в голос, закидаючи при цьому голову, а він милувався нею. Вдих-видих, вдих-видих. 

- О, заледве знайшов вас, хотів запросити на танець, - я намагався надати своєму голосу безтурботності.

- Як приємно, я б з радістю, та мені заборонено королівським наказом, жодних танців, а ослухатись я не смію, – відповідає мені ця нахаба. 

Вдих-видих, вдих-видих. Я ж сам віддав цей наказ. Звісно, мав на увазі, ні з ким окрім мене, та ця скалка знов обернула все в свій бік. 

Вдих-видих. Не сперечатися ж тут з нею, все одно оберне в свій бік.

Вдих-видих. 

- Добре, тоді складу вам компанію. Про що спілкувалися?

- Ви якраз вчасно. Потрібно узгодити деякі моменти з вами. Браєн ласкаво запропонував повчити мене магії. Це неймовірна можливість для мене. Я навіть мріяти не могла про такого вчителя. Треба узгодити все з графіком випробувань, якщо я й далі залишуся. 

Вдих-видих. Знаю я, чого він хоче тебе навчити!

- Ти певен, що тобі це до снаги? - звернувся я до нього. 

- Ну, моя майстерність не менша твоєї, думаю варто спробувати, – він дивився прямо мені у вічі, і я розумів, що розмовляємо ми про одне й те саме.

- Ну, спробуй, якщо не боїшся.

- Я знаю, що ти достойний суперник, так навіть цікавіше буде. 

- Я, мабуть, піду, – втрутилась Айрін, вона зрозуміла, що розмова йде не туди, – а ви узгодьте все між собою.

Піднялася, і як ні в чому не бувало, пішла на вихід. Спина. Ця гола спина зведе мене з розуму. 

Вдих-видих.

- Не смій підходити до неї, – прогарчав я.

- Те, що вона тебе зачепила, видно було одразу, але в неї є вибір, а в мене є право претендувати на цей вибір. Я не втрачу його. Я спробую. 

- Вона моя! Я попереджаю тебе. Не терпітиму жодних зазіхань в її бік.

- Ти не зможеш зробити її своєю жінкою. Вона «пуста». Ти готовий ризикнути? Хто зійде на трон після тебе?

- Не хвилюйся за трон. Непрямих нащадків предостатньо. Є ще Остін, він може дати чистокровних дітей. Кузени. Байдуже. 

- Ти кохаєш її? 

- Так, – я зізнався не йому, я зізнався собі. Вмить ніби тягар впав з плечей. Все стало ясно і просто. Я кохаю її. Цю нестерпну злюку. Тепер, коли все було так легко, я зрозумів, що покохав її з першого погляду, ще там, на сніданку, навіть до того, як вона заговорила, навіть до того, як її запах вʼївся мені під шкіру. Її гострий язичок лише заганяв цвяхи в труну мого спокою. 

- Я все одно не відступлюся, – продовжував цей самогубця.