Сукня.

Часу не так і багато. Щоб створити сукню з нуля, потрібно докласти немало зусиль. Для початку необхідна потрібна мені тканина, треба терміново навідатися в місто. Спіймавши першого ліпшого слугу, я зажадала екіпаж. 
-Думаю я зможу вам допомогти-почула я голос за спиною.-якраз їду в місто. Можу скласти компанію. Якщо не боїтеся.
Обернувшись , я побачила Остіна, який стояв підперши одвірок і міряв мене поглядом. 

-Чого мені боятися? Ще невідомо, кому з нас має бути страшно-мило посміхнулася я, поклала руку на запропонований мені лікоть І попрямувала до карети. 
Їхали ми майже мовчки. Так, обмінювалися нічим не зобовʼязуючими фразами про погоду , краєвид. Принц дивився на мене, посміхаючись якимось думкам в своїй голові. Я ж роздумовувал зовсім над іншим. Справа в тому, що коли я побачила Остіна, я також відчула запах. Запах сексу. Сам факт цього аніскільки мене не турбував, це його справи, дорослий чоловік. Та звідки я це знаю? Як можу відчувати? Це не реально. Окрім цього розпочалися й інші дивні речі. Вечірі, після бурхливого спілкування з Величністю, яке добряче вивело мене з рівноваги, я ніби відчувала чиюсь присутність всередині себе. Навіть не знаю як це описати. Ніби щось слабке і тендітне ворушилось в мені, транслюючи свої власні емоції, хоч і подібні до моїх, але все таки іші. Щось в середині мене муркотало, видавало образ Кайлена, зігріваючи при цьому теплом. Я божеволію. Роздвоєння особистості, напевно. Чи є ліки в цьому світі? Що мені робити?

-У вас була жінка цієї ночі?- випалила я, навіть не задумуючись над недоречністю питання .

-О-запанувала пауза, чоловік приходив до себе , перш ніж зібрався з відповіддю-так, була. Але якщо ви ревнуєте, то не варто. Одне ваше слово і я весь ваш.

Погляд його став чіпкий і наполегливий.

-Ні, вибачте за мою не тактовність. Це не стосується мене жодним чином і не турбує абсолютно. Просто, останнім часом зі мною кояться дивні речі. Коли побачила вас у кімнаті і відчула запах, то одразу це зрозуміла. Це дивно?

-Для людини так, для переведення ні.

-Але я пуста. 
Далі ми їхали мовчки. Остін супився і розглядав мене ще пильніше, я ж думала про своє.

Прибувши в місто, ми підʼїхали до ательє. Зайшовши в середину, я одразу оминула готові вбрання, направилася до тканин. Ретельно почала перебирати сувоЇ, але нічого потрібного не могла знайти. Все було нюдових відтінків або чорне. Мені ж потрібно зовсім інше. 
-Чи можу я допомогти?- запитала приємна пані, літніх років.

-Не знаю, не бачу того, що мені потрібно. Необхідна легка й невагома тканина яскраво-червоного кольору, для вечірньої сукні. 
-Мушу попередити, цей колір вийшов з моди вже як два сезони, тому його й немає на вітрині. Але в складі, ще є один сувій- з цим вона вийшла, щоб незабаром повернутися з згортком. Це була не тканина - це було чудо. Яскравий червоний колір був саме того відтінку, що я й уявляла. Вогняний. Пристрасний. Те що потрібно. 
-Беру!-випалила я, ніби боячись, що зараз хтось почне виривати з рук мій скарб. 
-Я думала, що так ніколи й не продам його. Ніхто не зміг наважитись на такий яскравий колір.

 «Ну й добре» подумала я. Ввічливо попрощалася і пішла на вихід. До замку я поверталася сама, Остін мав якісь справи у місті, тому залишив мені екіпаж. 
Відчуття ейфорії підганяло мене. Радість від знахідки окриляла . Я влетіла в кімнату й одразу приступила до справи. Робота чекала мене кропітка й нелегка, якщо я хотіла гарного результату. Потрібно було уявити все до найменших деталей. Промалювати в голові кожну дрібницю. Крок за кроком скласти все до купи. 
За працею, я й не помітила, як настав вечір. Потрібно спускатися. На мене чекала їжа й урок етикету від неймовірної Еліни. 
Коли ми опинились всі разом в залі, одне я зрозуміла одразу - друзями нам не бути. Вона дратувала мене одним своїм видом. Зверхнє стерво - ось діагноз, який я їй поставила. Окинувши нас гордовитими поглядом, вона почала свій нудний монолог. Не висувайтеся, не виділяйтеся, проявіть покірність і любʼязність …. я слухала в пів вуха, навіть не намагаючись вдавати , що мені цікаво. 
-Що до танців. Коли розпочнеться бал, вам потрібно дочекатись, поки вас запросить Його Величність, не важливо який це буде танець, пʼятий чи десятий. Свій перший танець ви повинні подарувати саме йому. Тим самим ви демонструєте, що готові чекати його будь-скільки. В ідеалі взагалі відмовляти всім іншим чоловікам, але то вже вирішувати вам. Наврядчи вас удостоять більше ніж одним запрошенням. На цьому все. Завтра чекаю тих, хто має на плечах голову і розуміє на скільки важлива дружба зі мною. Я хороший союзник і не планую ставати ворогом майбутній королеві. Навіть готова поділитися тонкощами поводження з чоловіком. Хто як не я знає , як найкраще догодити володарю.

Дівчата зашепотіли, перемовляючись  між собою і радісно киваючи голівками. Де я попала? Хто ці люди? Слухати від коханки як задовільнити чоловіка? Може вона й наглядні уроки дасть? Фуууу. Хай розважаються без мене. Мені на вихід. 
Вже засинаючи , я прокручувала в голові думки про перший танець. Ну-ну. Чекати скільки потрібно - хто як не я?. В голові зрів план помсти, все складалося вдало. І на межі марення я знов відчула ніби хтось муркоче в грудях. Та це не видавалося дивним, навпаки, природнім , ніби я знайшла те, чого мені весь цей час не вистачало.