1. Мене звуть Айрін

Я прокинулась. Вірніше не так, я потроху приходила до тями. Дивні нічні марення все ще крутилися в мої голові. Й насниться таке.… 

Все ще з закритими очима, я потягнулася, відчувши  приємне  відчуття в тілі, десь у голові промайнула думка, що так не повинно бути. Зараз я маю перебувати у лікарняній палаті, в кращому випадку, з купою переломів і забоїв. Останні слова, які я памʼятала «Нам її не врятувати…» і біль, нестерпний біль. Над головою блимало лікарняне світло, змінювалися обличчя лікарів. А я? Я нічого не хотіла, просто, щоб все закінчилось, щоб мені дали заснути. 
Аварія, яка перевернула все моє життя, сталася якось так по-дурному, я бігла з роботи додому, як і сотні разів до цього. Все моє життя було суцільна біганина. Робота-дім-робота. Вдома чоловік, такий же замотаний життям як і я, по-хорошому, нам варто було розлучитися років так пʼять тому, та все йшло, як йшло. 
І ось, в черговий раз поспішаючи кудись і звідкись, я потрапила під колеса авто, не в чому ні винуватого, до речі. 

Заснути, дайте мені заснути. Не мучте мене цими уколами, крапельницями, залиште мене у спокої. 
Не знаю, скільки все це відбувалося, але я відчувала, як одразу стало легко, біль минув, тільки у вухах різав писк якогось пристрою, та навіть він не завадив мені нарешті відключитися. 

І мені б побачити чорноту чи довгоочікуване світло в кінці тунелю, але ні. Замість цього, мов фільм, переді мною почало пропливати чуже життя. 

Дівчину звуть Айрін. Гарне імʼя, і вона невимовно гарна. Біле як сніг волосся, хвилями доходить до стегон, великі блакитні очі, пухкі вуста, тіло ідеальне. У моєму світі вона б поставила на коліна кожного другого чоловіка, за таку вроду до її ніг упало б все. Але не тут, тут вона вважалася другосортним твором (саме так, твором), бо основна цінність полягала в тому, щоб вдало вийти заміж і народити достойних нащадків, навіщо ж іще жінка? А вона не зможе це гарантувати. Бо хоч і народилася в родині чистокровних перевертнів-пантер, та свою другу іпостась так і не отримала. Хоч шанс народити перевертня і був, але була й можливість того, що народиться така сама пустишка, як і вона. А хто з високих лордів захоче грати в таку рулетку? Правильно, ніхто. 

Яке ж було здивування, коли прийшов лист-запрошення на королівський відбір. Десять претенденток на серце Його Величності Кайлена Візорта. І одна з них вона. Цьому щастю неможливо було повірити. Мрія вийти заміж, виконати свій обов’язок – ось вона, зовсім близько. Та й не за будь-кого, за короля. 
І от вона, ніжне й соромʼязливе створіння, метою всього життя якої було стати достойною жінкою і матірʼю у палаці. 

Щастю не було меж, вона покірно опускала голову, при будь-якому погляді Його Світлість, мліла і червоніла від будь-якого звертання, поводилася, як і належить жінці - тихіше води, нижче трави. 

Хто зна, як би все скінчилося, як би не розмова, яку вона випадково підслухала, повертаючись до себе в кімнату. Завтра був важливий день. Після сніданку повинні оголосити першу претендентку на виліт. Треба гарно виспатися, встати чим раніше, щоб однією з перших бути за столом, зайняти гарне місце, чим ближче до Кайлена, але не занадто, бо тоді знову буде сидіти,  не взмозі навіть поворухнутися. І що, що чекати десь дві години? Хіба для справжньої жінки це така проблема? Вона готова була все життя чекати свого чоловіка. Це її місія . 

Так от, ідучи коридором Айрін почула голоси, які одразу впізнала. Його Величність розмовляв з братом, принцом Остіном.

- Ти вирішив, хто покине відбір? 

- Та чи не байдуже? Ти ж знаєш, все вже вирішено, ідеальна кандидатура підібрана. Ця формальність з відбором дуже мене дратує. Нехай буде та білявка, як же її звуть… Айрін. 

Голоси віддалялися, стихли й кроки, які луною віддавали в коридорі. А вона нічого не чула. Лише серце гупало, й кров шуміла у вухах. Ніби у тумані повільно зайшла у свою кімнату, сіла на ліжко, висипала вміст снодійного на руку. Життя не має сенсу…

Хотілося волати до неї: «Дурепо, зупинися, принців в цьому світі мало, чи що», але все знову почорніло і от я  знов відчуваю своє тіло, яке приємно ниє після сну, протягую всі свої кінцівки, розплющую очі, і бачу над собою балдахін. Мать його - балдахін. Такий самісінкий, як у моєму сні, у кімнаті Айрін. Ще й на додаток голос в голові «Ти тепер вона, тебе звуть Айрін». 

Не буду переносити на сторінки книги всю нецензурну лексику, що одним потоком лилася в мене в голові, поки я підходила до дзеркала. Скажу лише, що дивлячись у відображення я думала лише одне «За що? Навіщо?». 

Звідти на мене дивилась дівчина з мого марення. Неймовірно прекрасний ангел. Тільки погляд у цього ангела, був далеко не ангельський. Погляд був мій, в якому дуже легко зчитувалася все, що я думаю про цей світ, про своє місце в ньому і про Його Величність зокрема. 

Айрін. Буде вам Айрін. Дивіться, не вдавіться, тільки ненароком!