Розділ 21. Небезпечний та гарячий

Розділ 21. Небезпечний та гарячий

Для нічної авантюри Яна вибрала найзручніший одяг з того, що у неї був у гардеробі — м'яку спідницю і блузу, що не заважають рухам. Ох, як би їй зараз стали у нагоді земні джинси і кросівки, в яких вона іноді ходила на пробіжку в парку. Але про спортивне взуття залишалося лише мріяти. В наявності у Яни були лише туфлі — її єдина пара взуття на всі випадки життя. Випадкові заробітки, за рахунок яких вона поки існувала, не дозволяли оновити гардероб. Але Яна поставила собі за мету з перших же великих фінансових надходжень купити зручні черевики.

Чи вдалося їй та її команді посісти призове місце на конкурсі дворів, поки було невідомо, тому що результати обіцяли оголосити лише завтра — комісія взяла час, щоб порадитися. Якщо їм присудять грошовий приз — тоді й буде на що купити взуття собі та Боніфасу (в нього теж катастрофа з взуттям). Призових грошей взагалі багато на що вистачить. А якщо призу не буде, теж нічого страшного. В кінці місяця Яна отримає першу зарплату, як викладач притулку. А ще є надія все-таки налагодити виробництво артефактів на удачу.

Але поки у Яни як в тій приказці: маємо те, що маємо.

Коли вечір вступив у свої права, вона була повністю готова до нічної пригоди. Етьєн до цього часу теж був у всеозброєнні. У сенсі — в похідному одязі. Образ дамарійця він поки надягати не став. Все необхідне для перевтілення знаходилося в його заплічній сумці. Мало того, він і для Яни таку ж сумку пошив. Від радості хотілося як у дитинстві в долоні заплескати. Це ж справжній рюкзачок! Майже такий самий, як був у Яни в земному світі. Вона його ніжно любила і вважала значно кращим за жіночі сумочки — все необхідне завжди при собі й руки вільні.

Яна збирала рюкзачок з усією ретельністю. Навіть щось на кшталт похідної аптечки поклала — перев'язувальні засоби та настоянку руйгузьких трав, яку тут використовували замість зеленки. Хтозна, що може статися. А ще вона довго думала, чи не взяти з собою шпильку-артефакт. Вже перевірено, що вона точно приносить вбивчу удачу. А удача в затіяній авантюрі ой як знадобиться. Але все ж вольовим рішенням Яна від шпильки відмовилася. Артефакт встиг продемонструвати свою непередбачуваність. Не хотілося отримати затуманену голову або непритомність у нічному лісі поблизу дамарійців.

Для того, щоб дістатися замку Шерезі-Шико, Етьєн винайняв екіпаж. На своїх двох іти туди години чотири, а то й більше. Про людське око кузен попросив кучера зупинити біля придорожньої таверни. Звідти до дуба з секретним дуплом було рукою подати.

Яна ще не бувала в цих місцях — з цікавістю оглядала околиці. Замок її вразив. Він стояв на пагорбі величний, грізний і в той же час поетичний. Білі стіни, вузькі вікна, вежі, загострені сині дахи. Він чимось нагадував романтичний замок — Нойшванштайн, розташований у Німеччині. Дивно, від якої розкоші та краси Меріан втекла до дамарійців у їхній дикий гірський ліс вдалині від цивілізації. Мабуть, дійсно, сильно закохалася в Н'наму.

Коли Яна та Етьєн підійшли до легендарного дуба, сутінки вже сильно згустилися. Але так і було заплановано. Вони розраховували дістатися Саульської гори до опівночі.

Етьєн першим заліз у дупло і подав руку Яні. В голові знову промайнула думка про кросівки та джинси, але кузен так сильно тягнув її, що підкорення дуба минуло без проблем, незважаючи на спідницю.

В дуплі було тісно та темно. Але у них і на цей випадок все було передбачено. Етьєн захопив з крамниці невеличку портативну масляну лампу, простіше кажучи, кишеньковий ліхтар. Кузен увімкнув його й освітив навколишній простір. Яна помітила вузький прохід, що вабив темнотою. І як свого часу Меріан не побоялася прогулятися ним на самоті? Але у Яни, на щастя, був надійний і вірний супутник. Він рушив у темряву перший. Вона — за ним.

Перші кілька десятків метрів прохід був дуже вузьким. Точно не для людей з клаустрофобією. Але вузьке місце незабаром закінчилося, і коридор став досить просторим.

— Дорога займе менше години, — пообіцяв Етьєн.

Яна здогадувалася, що цей потаємний хід — магічний. Неможливо дістатися земель дамарійців за такий короткий час. Цікаво, хто, коли та чому зробив цей прохід?

Всю дорогу Яна з кузеном розмовляли на абстрактні теми. Етьєну чомусь згадався його перший вихід на сцену. Він був зовсім юним і сильно хвилювався. Хотів не підвести маман. Серце вискакувало з грудей і чомусь заклало вуха. Але він все ж відіграв свою маленьку роль на одному диханні.

Яні теж хотілося поділитися з Етьєном тим, як писала свій перший роман. Як прокидалася серед ночі і поспішно записувала сюжетний хід, який їй щойно наснився. Як давала друзям почитати і з завмиранням серця чекала їхньої реакції. Але щоб розповідати про свої творчі метання, потрібно розповісти і про земне життя.

— Знаєш, Етьєне, у мене є таємниця. Коли повернемося, я тобі де в чому зізнаюся.

— Заінтригувала, — посміхнувся він.

За розмовами час пролетів швидко. Яна помітила, що в кінці проходу з'явилося слабке світло. Коридор знову звузився до неможливості. Останні метри довелося долати зігнутими в три погибелі. Коли вони вибралися назовні, Яна повірити не могла, як вони, взагалі, примудрилися пролізти в цю нору борсука.

Вони опинилися біля невеликого пагорба. Навколо — ліс. Дерева росли не так уже й густо, але були височенні. Праворуч від пагорба трохи віддалік синіла гора. Мабуть, її і називають Саульською. Прямо від підніжжя гори починаються землі дамарійців.

— Я переодягнуся, — попередив Етьєн і вимкнув ліхтар.

Яна відійшла вбік і притулилася до стовбура одного з дерев. Ледве очі звикли до темряви, як перед нею матеріалізувався дамарієць. Швидко ж кузен переодягнувся і увійшов в образ. Не впізнати.

— Будь тут. Нікуди не відходь, — попросив він. — Я постараюся не сильно затриматися.

— Добре, — кивнула Яна. – Щасти тобі.