Розділ 20. Огляд дворів

Розділ 20. Огляд дворів

— Ви ж знаєте, що це ваш син, — Яна відкидається на спинку стільця. Закидає ногу на ногу і вальяжно похитує ступнею. — Давно здогадалися, чи не так? І як вам живеться з цією думкою? Чи не час втрутитися в долю дитини? — вона хрипко сміється, встає зі стільця і​​...

...прокидається.

Знадобилося кілька секунд, щоб отямитись. Яна підняла голову. З вікна лилося тьмяне світло — зараз ранній ранок. Вперше за довгий час їй наснився сон. Вірніше, сни-то їй, може, і снилися, але вона їх забувала, мабуть, ще до того як прокинутися. А цей запам'ятався. Не весь, але хоча б один фрагмент. З ким вона розмовляла? З якимось чоловіком. Дорікала йому, що байдужий до долі позашлюбного сина. Образ чоловіка був занадто нечітким, щоб розібрати хто він. Незрозуміло, чи знає його Яна? Але вона раділа вже тому, що хоч щось запам'ятала. Може, це розвивається перейнятий у Жанетт дар-прокляття? Можливо, з часом Яна зможе відновлювати в пам'яті всі деталі сну? Ух, як це було б корисно! Хоча не всі чужі таємниці їй хотілося б знати. Навчитися б керувати своїми снами.

Першу половину дня Яна і її команда витратили на реалізацію своєї ідеї перетворити двір на імпровізований ляльковий театр. Вони встигли закінчити всі приготування вчасно. До того моменту, як журі конкурсу почало оглядати двори, у них все було готово — і театральна ширма, і артист, і глядачі. Щодо того, чи будуть глядачі, Яна сумнівалася до останнього. Хто захоче провести деякий час у дворі проклятої крамниці? Але завдяки старанням Боніфаса, сміливці все-таки знайшлися.

Сьогодні з самого ранку він розклеїв по всьому місту оголошення про виставу. Окрім шоу афіша обіцяла ще й безкоштовні напої. Їх, певна річ, сам Боніфас і забезпечив. Він заварив вісімнадцять сортів чаю без чаю. Стаканчики з ароматним вмістом рівними рядами стояли на столі, який винесли з крамниці.

Таким чином, аншлаг був забезпечений. Обидві свіжопофарбовані лави заповнилися глядачами в кількості восьми осіб. І навіть довелося виносити стільці з крамниці, тому що бажаючі подивитися спектакль і скуштувати дармового чаю все додавалися і додавалися.

Етьєн, заохочений оплесками, почав розігрувати мініатюри, і вся увага глядачів сконцентрувалася на його ляльках. Добі-Бобі відразу став улюбленцем для усіх, хоч і не вирізнявся розумом.

— Я здаюся вам дурним? — питав він у публіки. — Це тому що я закоханий. Всі закохані — дурні. О, а ось і моя незрівнянна Люсі, через яку я втратив сон... і мізки...

"Незрівнянна Люсі", яку Етьєн зшив сьогодні вночі, була особливо гарна — губки бантиком, тоненькі брівки, щоправда, ніс завеликий — на пів обличчя, але любов сліпа — Добі-Бобі недоліків не помічав і компліментів не шкодував. Його залицяння набирали обертів. Глядачі реготали.

Комісія, яка ходила з інспекцією по дворах, з'явилася в той момент, коли атмосфера стала особливо теплою. Оплески, сміх і Боніфас з підносом напоїв. Члени комісії погодилися пригоститися чаєм з абсолютно незворушними обличчями. Всім своїм бундючним виглядом показуючи, що вони непідкупні і чаєм їх не візьмеш. Мабуть, фонтан у дворі ювелірної крамниці вразив їх значно більше.

Але Боніфас свою справу знав. Сяючи професійною променистою усмішкою, він запросив їх взяти участь у заході в якості глядачів, щоб просочитися атмосферою і винести найоб'єктивнішу оцінку двору артефакторної крамниці. Разом із Яною вони організували для членів комісії сидячі місця — в хід вже пішли крісла, винесені з вітальні.

Не минуло й п'яти хвилин, як неупереджені монсіри захопилися пригодами Добі-Бобі, і на їхніх непідкупних об'єктивних обличчях раз у раз з'являлися насилу стримувані посмішки.

І лише голова комісії не почастувався чаєм, не присів у крісло і не посміхався. Він стояв осторонь — там, де тіснилися городяни, які хотіли подивитися виставу, але не наважувалися зайти у двір проклятої крамниці.

Яна знала, чому голова комісії тримає дистанцію. Вона теж намагалася навіть не дивитися в його бік. Вона багато думала про ситуацію, що склалася, і прийшла до висновку, що їм краще триматися на відстані одне від одного, щоб не живити їхній взаємний потяг, що наростає.

Тепер-то Яна розуміла, чому Моріс так наполегливо хотів одружитися з Вів'єн. Чому йому навіть не важливо було, щоб наречена була для нього привабливою. Разом із дамарійською сутністю Моріс отримав і дамарійське прокляття — демона, якого потрібно приборкувати, щоб залишатися собою. Яна не знала, що буває з дамарійцем, коли демон захоплює владу над ним і, чесно кажучи, навіть знати не хотіла. Вона здогадувалася, що це щось страшне. І щоб цього страшного не сталося, Морісу потрібна Амайя.

Якби Вів'єн не влаштувала обмін, якби пройшла всі сім шлюбних процедур, то Моріс вже був би у безпеці. Ця думка зайвий раз нагадувала про те, що Яні слід поспішити зі зворотним обміном. Останнім часом вона якось підзабула, що, взагалі-то, збиралася повернутися додому. То може, настав час ретельно зайнятися цим питанням?

Яна прислухалася до себе, шукала чесну відповідь: де їй було б затишніше? В якому світі? У неї все рідше траплялися напади ностальгії за земним життям. Вона вже приміряла думку: а що як залишитися тут назавжди? Але якщо для порятунку Моріса від його демона потрібна Вів'єн, Яна готова повернутися додому хоч сьогодні.

Насправді, їй приходила в голову й інша думка. Чи не могло так статися, що Амайя Моріса не Вів'єн, а Яна? Адже вони схожі, як дві краплі води. І перші кілька років свого життя Яна носила ім'я Вів'єн. Чи не могла дамарійська чаклунка помилитися — вказати Морісу на іншу дівчину? Логіка підказувала — навряд чи. Що ж вона за чаклунка тоді, якщо мало не одружила Моріса не з тією дівчиною?

Але Яна все одно прокручувала в голові, що робила б, якби вона дійсно була його Амайя. Звичайно, погодилася б на шлюб — їй не хотілося б, щоб з її вини з ним щось сталося. Але це був би якийсь неправильний вимушений шлюб. Він змушений одружитися, щоб не стати жертвою демона, вона змушена вийти за нього, щоб він не став жертвою демона. А де почуття? Фізичного потягу замало. Він може згаснути так само раптово, як і спалахнув, якщо не підкріплений почуттями. Яна мріяла, що піде до вінця з чоловіком, який буде любити її до нестями, до іскор з очей, і якого вона любитиме так само гаряче. Їй не хотілося бути просто зручною дружиною. Одного разу їй таке вже пропонували... Недоречно згадався Даня, але, на щастя, одразу ж забувся...