Розділ 18. Та, що приборкує демона

Розділ 18. Та, що приборкує демона

Весь вечір Яна та її команда знову наводили лад на подвір'ї. Боніфас та Етьєн змайстрували дві лави і пофарбували їх у веселий жовтий колір. Залишалося сподіватися, що фарба встигне висохнути до завтра, і ніхто з членів журі конкурсу не прилипне до сидіння.

Яна займалася клумбами. Зробила цілих дві. І нічого, що поки їх прикрашали лише кущики лісових незабудок, роздобуті Етьєном, та кілька паростків плюща, роздобуті Яною. Не густо, але виглядало акуратно.

Працювати закінчили, лише коли сонце почало хилитися до заходу. Яна обвела неупередженим поглядом майданчик перед входом і спробувала об’єктивно оцінити результат. Двір змінився до невпізнання. Він став здаватися в два рази просторішим і у вісім разів затишнішим, або навіть у дев’ять. Тільки все одно мало чим виділявся в кращу сторону, в порівнянні з сусідніми дворами. Поклавши руку на серце, тут ще було, над чим попрацювати — та ось хоча б доріжку, що веде до ґанку, викласти кольоровою плиткою, як це зроблено в інших. Але на це у команди Яни не було ані коштів, ані часу.

Той факт, що призового місця їм не здобути, усвідомлювала не тільки вона, а й її соратники. За вечерею вони лише це питання й обговорювали. Завтра у другій половині дня почнеться огляд дворів. Що ще можна встигнути зробити до цього часу, щоб виділитися на тлі інших? Про гарні ліхтарі, на зразок тих, які освітлювали інші двори, залишалося тільки мріяти. Гіпсові скульптури — теж роздобути не вийде, а вже про фонтан, який вчора запрацював біля входу в ювелірну крамницю, і думати марно. Здавалося б, вже час змиритися з неминучим програшем? Але ні, ще зарано. У Боніфаса виникла ідея.

— Я знаю, чим наш двір може виділитися серед інших.

Яна та Етьєн глянули на нього очима, сповненими надії.

— Ми повинні поставити навпроти лавок театральну ширму і оголосити, що кожного вихідного дня ввечері тут відбуватимуться невеличкі лялькові вистави.

Геніально! Ні, справді, абсолютно геніально! Яні хотілося розцілувалися Боніфаса. Завтра — якраз вихідний день. Комісія прийде дивитися двір, а тут Етьєн зі своїми чудовими ляльковими мініатюрами. Такого точно в жодному дворі немає! Вистава — це вам не ліхтар і не фонтан. Це живі емоції!

— Мабуть, пошию сьогодні ще кілька ляльок, — надихнувся кузен.

— А я займуся афішею, — зголосився Боніфас.

— А я беруся написати тексти для декількох мініатюр, — взяла на себе частину роботи Яна.

Тексти — це ж її стихія. Письменниця вона чи хто? Яна прекрасно вхопила загальну ідею історій про Добі-Бобі, і зможе придумати що-небудь у тому ж дусі. Тільки зміст зробить більш дорослим. Все ж таки спектакль буде вечірнім.

Вони розійшлися по своїх кімнатах сповнені ентузіазмом.

Яна вирішила розпланувати вечір так: напише кілька мініатюр і віднесе їх на суд Етьєну — йому ж їх виконувати. А заодно поговорить з ним про те, як пробратися до дамарійців. Їй не хотілося відсувати на безрік свою затію навідатися до них.

Але перш ніж почати писати, Яна вирішила трохи почитати записи Жюля. Останні дні були настільки насичені подіями, що вона стала порушувати свою традицію знайомитися вечорами з його життям, а даремно. Сьогодні Яна збиралася надолужити згаяний час. Їй давно хотілося дізнатися, що ж змусило Жюля покинути крамницю. Раніше вона не дуже-то й вірила у популярну версію, що виготовлений ним артефакт почав пустувати і заважати своєму творцеві жити — тому дядечко і переїхав у інше місто. Але тепер вона на власному досвіді переконалася, які небезпечні побічні ефекти бувають у сильних артефактів. Їй теж стало погано від шпильки, яку вона власноруч перетворила на артефакт.

Щоб знайти відповідь на питання, яке цікавило найбільше, Яна вирішила відразу зазирнути в кінець книги. Цікаво, що Жюль написав перед тим, як покинути крамницю. Вона відкрила останню сторінку і побачила таке, що від подиву навіть скрикнула.

Цього не може бути! Рядки, накарябані нерозбірливим почерком, трохи завалювалися вниз. Але дивувало, звичайно, не те, що записи зроблені не акуратно, а те, що це був почерк Яни. Переплутати його з іншим було складно. Скільки вона наслухалася в школі нарікань від учителів, що пише як курка лапою.

— Найденко, це хтось крім тебе може прочитати?! — обурювалася класна керівниця, гортаючи щоденник.

Так, каліграфія, — не її коник. Що поробиш? Думки Яни завжди бігли швидше, ніж вона встигала їх записувати. Але ті проблеми залишилися в дитинстві, а що робити з несподіваною свіжою проблемою? Хто міг почерком Яни залишити записи в книзі Жюля? Сама вона їх точно не робила, якщо тільки не страждає сомнамбулізмом.

Вона з хвилюванням почала бігати очима по рядках і виявила, що як завжди розповідь ведеться від третьої особи, тільки тепер про Яну.

... Вона вирішила прийняти ванну. Найкращі ідеї приходять до неї саме під час водних процедур. І цього разу ванна допомогла. Натхнення щедро давало підказки — для виготовлення артефакту, про який попросив Люсіан, необхідний дамарійський ритуальний вогонь...

Це ж справді відбувалося з Яною буквально вчора! А сьогодні вже з’явилося на папері?!

— Кузю, хто це пише? — здивовано запитала Яна, ніби кіт міг їй відповісти.

А кого ще питати? Поруч нікого більше не було.

— Мррриррр, — він подивився на неї розумними зеленими очима.

Кілька хвилин Яна перебувала в трансі здивування. Вона відгортала кілька сторінок назад і виявила, що на них описується те, що відбувалося з нею кілька днів тому.

Що б це могло означати? Яна гарячково думала і, врешті-решт, у неї народилася несподівана ідея. Те, що вона тримає в руках, — це не записи Жюля. Це літопис крамниці — докладний опис того, що відбувається з її господарями. Тому розповідь і ведеться від третьої особи. Ця книга — артефакт, який сам документує події.