Розділ 15. Що ви собі дозволяєте?!

Розділ 15. Що ви собі дозволяєте?!

Яна ще жодного разу в житті не втрачала свідомість. Якось не доводилося — нагоди слушної не траплялося. І чомусь дуже не хотілося випробовувати нові для себе відчуття непритомності саме зараз — коли до неї наближався Моріс. З ним же завжди потрібно бути напоготові. Від нього ж тільки й чекай підступу. Не хотілося відключитися і пустити все на самоплив.

Але до цього все і йшло. В голові ставало все мутніше і каламутніше. При цьому Яна ще якось примудрялася не скотитися в темряву і навіть намагалася зрозуміти, від чого їй погано. З'їла щось не те? Навряд чи справа в цьому. Боніфас дуже ретельно стежить за свіжістю та якістю продуктів. Стомилася? В її віці ніхто від перевтоми свідомість не втрачає. Захворіла чимось? Це найбільш імовірний варіант. Підхопила якийсь страшний вірус. Тоді Морісу краще триматися від неї подалі, інакше теж стане жертвою невідомої небезпечної інфекції.

Яна навіть спробувала йому про це сказати. Але на подив виявила, що говорити не вдається. Всі сили, що залишилися, пішли на незрозумілий шепіт. Останнє, що вона встигла побачити, перш ніж відключитися, — вікінга, що стрімко підскочив до неї...

Реальність попливла...

А далі відчуття невагомості...

Яким несподівано приємним виявилося напівзабуття. Яна відчувала, що лежить на ліжку в своїй кімнаті, а поруч Моріс. Вона не бачила його обличчя, а лише відчувала дотики. Він розстебнув верхні ґудзики її блузи, відігнув краї коміра, звільняючи шию. І в Яні навіть не закипіло обурення. Так їй було легше дихати. Але Моріс на цьому не зупинився. Його долоні раптом почали ковзати по її тілу. Вони торкалися навіть тих місць, яких не мали жодного права торкатися. Вони були ласкавими, але при цьому дуже наполегливими і квапливими. Що він робить?! Дихання перехоплювало кожного разу, коли він проводив рукою по чутливому місцю, а тут і так дихати важко.

Здається, він щось говорив, про щось запитував Яну, але вона не могла зрозуміти його слів — заважали знемога і млість. А Моріс ставав все більш наполегливим. Складалося враження, що він має намір її роздягнути. Так поводиться чоловік, якій зібрався вдатися до любовних втіх. Який жах! Ще чого доброго Яні сподобається. І лише ця думка змогла протверезити і повернути їй свідомість.

— Що ви собі дозволяєте!? Я не ваша Амайя! — викрикнула вона.

Ну, це вона так подумала, що викрикнула. А насправді протест вийшов ледве чутним. Але вікінг дуже зрадів, що Яна подає ознаки життя.

— Де? — запитав він її, вдивляючись гарячими шаленими очима.

І не лише очі горіли, він весь був напружений і шалений. Ух, який гарний! Тільки от що "де"?

— Десь на вас є шкідливий артефакт. Потрібно терміново його прибрати, поки ви не впали в магічну кому.

Вміє вікінг "заспокоїти". Слово "кома" Яні сильно не сподобалося.

— Я вас роздягну, — не дочекавшись відповіді, заявив він і справді почав швидко розстібати ґудзики на блузі.

Вас коли-небудь роздягав рішучий і заведений вікінг? Яна знову злякалася, що їй сподобається. Вона відчувала, що йому вистачить півхвилини, щоб втілити загрозу в життя. І це змусило мізки включитися на повну. На Яні зараз є єдиний артефакт, який вона сама ж і виготовила — кравецька шпилька. Це що, вона така шкідлива?

— Під коміром, — з останніх сил прохрипіла Яна.

Моріс зрозумів, де шукати, і припинив спроби зняти блузку. Замість цього прощупав тканину коміра, знайшов шпильку і відчепив.

Дихати відразу стало легше. І очі змогли сфокусуватися на реальності. Щоправда, туман з голови вивітрювався поступово. Але одне було зрозуміло — саме артефакт-шпилька винен у тому, що Яні було погано.

Тепер картина того, що сталося, повністю склалася в голові. Яна відключилася в той момент, коли Моріс підходив до крамниці. Сповзла по стінці на його очах. Він як справжній джентльмен відніс її в спальню. Мабуть, на руках, а як іще? Хоча «джентльмен» і «спальня» поняття не зовсім сумісні. Але не суть. Якимось дивом він здогадався, що справа у шкідливому артефакті і почав його шукати. Процес пошуків Яна сприйняла як двозначні ласки, що допомогло їй прокинутися. А далі вона вже все пам'ятає. Одне незрозуміло, як шпилька могла виявитися настільки небезпечною? Адже Яна все робила в точній відповідності з рецептом із записів Жюля.

— Звідки це у вас? — Моріс знайшов чистий аркуш паперу і акуратно загорнув у нього шпильку. — Дуже сильна річ.

— Сама зробила. Це артефакт на удачу.

Він подивився на Яну... як би краще висловитися... косо. Що було в цьому погляді? Не вірить? Дивується? Засуджує?

— Ви вклали в артефакт на удачу стільки магічної енергії, що він мало не позбавив вас почуттів?

На обличчі Моріса скепсис боровся з невеселою іронією. Вважає Яну ні на що не здатною? Та вона і сама не могла зрозуміти, чому артефакт вийшов таким могутнім. Можна було навіть зазнатися, якби сили були. Але, взагалі-то в записах Жюля стверджувалося, що артефакти на удачу найпростіші і найслабші.

— Я не вкладала багато магічної енергії. Рівно стільки, скільки треба.

Яна спробувала вимовити слова з гідністю досвідченого артефактора, щоб стерти скепсис та іронію з нахабного обличчя вікінга.

— Що ви використовували в якості магічного каталізатора? — він відклав загорнуту в папір шпильку подалі і знову сів на ліжко.

Виявляється, коли вікінг близько, міркувати важче. Але Яна змогла незворушно видати:

— Артефактори не видають своїх секретів.

— Вів'єн, — його голос пом'якшав, а руки потягнулися до блузи, щоб застебнути ґудзик. Саме застебнути, але до щік Яни не забарився прилити жар: — Вам же теж хочеться розібратися, що трапилося. Розкажіть в усіх подробицях, що ви робили зі шпилькою.

Артефактори нікому не довіряють свої таємниці, але Яна нічого не могла з собою вдіяти — Морісу вона довіряла. До того ж їй дійсно дуже хотілося зрозуміти, що ж пішло не так.