Розділ 14. Що за напасть?!

Розділ 14. Що за напасть?!

Всю другу половину дня Яна разом зі своєю командою приводила до ладу двір. Вони безжально розправилися з бур'яном і підстригли кущі. Одне це вже зробило п'ятачок перед входом акуратним. Але акуратний не означало затишний. Йому було далеко до веселих і ошатних дворів сусідніх будинків. Тому в планах на завтра було спорудження лавки і облаштування клумби. З першим не повинно було виникнути проблем – необхідні для цього дошки Боніфас знайшов у господарській прибудові, а от щодо другого доведеться поламати голову. Як зробити так, щоб за три дні на клумбі зацвіли квіти?

Це питання Яна та її команда обговорювали за вечерею. Омлет із зеленню сприяв мозковій діяльності, й ідеї посипалися як з рогу достатку.

Етьєн зголосився з самого ранку прогулятися за місто, знайти галявину з лісовими незабудками і викопати кілька разом із корінням. Вони повинні з легкістю прижитися на клумбі.

— Ще б добре було голчастого плюща роздобути, — подав ідею Боніфас. — Кілька відростків за пару ночей можуть оповити огорожу клумби, якщо їх полити мадуанським еліксиром.

 — Я бачив голчастий плющ біля будинку булочниці, — пожвавився Етьєн.

Яна з кузеном одночасно подивилися на Боніфаса. Він, напевно, зрозумів, що означає їхній погляд, але Яна про всяк випадок ще й вголос проговорила:

— А що як вам сходити до муазіль Розін і попросити кілька відростків плюща?

Вона чекала, що Боніфас з радістю вхопиться за завдання — у них же з булочницею встановилися особливі відносини. Але він чомусь зніяковів і опустив погляд у тарілку.

— Я б сходив, але... просити безглуздо, — пояснив він. — Щоб рослина добре прижилася, відростки потрібно брати без дозволу.

Тобто поцупити? Кумедно, таке ж переконання існує і в земному світі. Але йти на справу — це, звичайно, справжнє випробування для глибоко інтелігентного і манірного дворецького з діда-прадіда.

— Я піду, — зголосився Етьєн, що також помітив сумніви Боніфаса.

Кому-кому, а кузену не важко буде викрасти кілька стеблин для благої справи.

— От коли остаточно стемніє, тоді одразу і піду.

— Ні, піти повинен я, — Боніфас не міг нікому довірити таку ризиковану відповідальну справу. — Раптом тебе помітить муазіль Розін. Це кине тінь на твою репутацію в її очах.

А сам, виходить, впасти в її очах не боїться? Сміливість Боніфаса заслуговувала на винагороду, і у Яни вона саме була.

— Я дам вам артефакт на удачу, і операція пройде гладесенько-рівнесенько.

Адже Яні він допоміг. Щоправда, існувала ненульова ймовірність того, що справа не в артефакті — і без нього сьогоднішній похід у ратушу минув ніби вдало. Але ось як раз і видалася гарна можливість перевірити дію артефакту ще й на Боніфасі.

Відразу після вечері Яна забезпечила дворецького кравецькою шпилькою, яку він причепив за комір. Разом з Етьєном вона провела його до дверей і побажала удачі.

В очікуванні повернення Боніфаса Яна з кузеном пили чай у холі й обговорювали сьогоднішні події.

— А я вже придумав тему твого першого уроку, — заявив Етьєн. — Ляльковий театр. Я можу зшити кілька ляльок і показати невеличку виставу.

Яні моментально передався ентузіазм кузена.

— Діти будуть у захваті.

Вона навіть уявила, як світитимуться очі Жанетт і не лише її. Вихованці, напевно, ще жодного разу в житті не були у театрі.

Чай ще не був допитий, як у двері постукали. Боніфас увійшов би без стуку. Кого там принесло проти ночі?

Візитером виявився посильний. Він передав Яні невеличку коробочку. На запитання "від кого?" нічого не відповів, а лише багатозначно підвів очі до неба. Яна здогадалася, хто відправник — віконт Люсіан.

Вона залишила Етьєна чекати Боніфаса, а сама піднялася до себе. У коробці, мабуть, дві речі, які належать Люсіану та Дезіре. З них Яні належить зробити артефакт, який перенесе прокляття з Дезіре на Люсіана.

Вона відкрила коробочку і навіть трохи розчарувалася. Там лежали кулон і перстень. Причому, той самий перстень, який Люсіан вже намагався віддати Яні. Першої миті вона подумала, що це плата за артефакт. Але ж Яна просила почекати з оплатою.

Однак буквально за хвилину все зрозуміла. Вона сказала Люсіану, що їй потрібні такі речі, які мали кілька поколінь власників, перш ніж ними стали користуватися Люсіан та Дезіре. І справді, фамільні коштовності підходять під ці вимоги якнайкраще. Їх передають від бабусі онучці, від прадіда правнуку.

Оце Яна влипла! І що ж їй робити з цими вельми недешевими прикрасами? Як перетворити їх на артефакти? Поки вона й гадки не мала як діяти. Одне ясно — Люсіан налаштований дуже рішуче і для нього не важлива ціна питання.

Яна пам'ятала, що минулого разу до неї прийшло осяяння, коли вона приймала ванну. Адже вона спочатку й гадки не мала, що робити з дзиґою і як позбавити Жанетт прокляття. Але під розслаблюючу дію води і ароматів миючих масел їй раптом прийшла в голову ідея. Цього разу Яна збиралася вчинити так само — помедитувати, приймаючи ванну, прислухатися до свого натхнення, глядиш, воно і підкаже алгоритм дій.

Яна вже збиралася починати готувати собі ванну, як раптом побачила, що у вікні промайнула тінь. Але вона знала, що їй це лише здалося. Сьогодні під час імпровізованого суботника, Боніфас і Етьєн на її прохання спиляли гілки злощасного дерева, що росте під вікном її спальні. Тепер залізти у вікно по дереву неможливо.

Але все ж таки Яна передумала поки приймати ванну, а вирішила спуститися вниз — перевірити, чи не повернувся Боніфас. Ні Боніфаса, ні Етьєна в холі не було. Зате дивне відчуття знову відвідало її — вона побачила у вікні тінь. Дворецький повертається? Яна підійшла ближче до вікна, почала вдивлятися в темряву — нікого. Але від напруження неприємно запаморочилося в голові. Захотілося подихати свіжим повітрям. Вона вийшла на ґанок, зробила глибокий вдих. Стало легше. Але не надовго. Несподівано накотив новий напад запаморочення. Уже й глибокі вдихи не надто допомагали. Та що за напасть?! Таке відчуття, що вона от-от втратить свідомість. Боковим зором Яна встигла помітити, що до крамниці наближається чоловік, причому, не Боніфас, а ніхто інший, як новопризначений градоначальник...