Розділ 7. Що за підступність?!

Розділ 7. Що за підступність?!

Ремонт насоса був завершений благополучно — під пильним наглядом магістра, який несподівано спустився в підвал у самий розпал "бесіди" Яни і Моріса. Настоятеля чомусь охопило раптове непереборне бажання особисто допомогти вдихнути нове життя в настільки важливий для храму пристрій.

Його присутність завадила продовженню бесіди. І Яні залишалося лише знову і знову прокручувати в голові й аналізувати слова Моріса.

Його таємниця виявилася дійсно страшною. Він навернений. Яна з граничною моторошною чіткістю усвідомлювала, що це означає. У ньому, як і в будь-якому дамарійці, живе демон. Морісу необхідні варварські вогняні ритуали, щоб демон не вийшов з-під контролю. Але Яна так поки і не знала, хто вони, ці дамарійські демони. Наскільки вони страшні? І що буває, коли дамарієць опиняється у полоні свого демона? От би згадати ті кілька секунд, які геть випали з пам'яті, коли Уйгу перестала себе контролювати.

Коли насос підкорився Морісу і запрацював як треба, задоволений настоятель запросив гостей у трапезну, де пригощав їх вечерею і захопливими розповідями з історії Тре-Скавеля. А після трапези він попросив Моріса затриматися, щоб обговорити деякі справи.

Ну і нічого. Яна вирішила, що так буде навіть краще. Розмову можна продовжити і завтра. А сьогодні їй і так вистачило вражень.

Вона вийшла з храму і лише на свіжому повітрі відчула, що з голови остаточно вивітрилися хмільні емоції, викликані поцілунком Моріса. При ньому вона намагалася не думати на цю тему, зате тепер думки понеслися галопом.

Яна не шкодувала, що дозволила йому поцілунок. Моріс відкрився їй, і вона хотіла показати, що його таємниця не шокувала її. Тим більше, це був навіть і не поцілунок. Все сталося настільки блискавично, що Яна і відчути нічого не встигла. Хоча кого вона обманює? Звичайно, встигла. Від повноти і гостроти відчуттів її ніби стрілою прошило від маківки до п'ят. Страшно уявити, що було б, якби поцілунок був довший...

Захоплена виром думок, Яна і не помітила, куди несуть її ноги. Хоча, як це куди? У притулок. Вона щодня відвідувала Жанетт, а сьогодні ще не ходила і вже скучила за дитиною.

Дівчинка завжди зустрічала її з радістю. Ділилася новинами, весело щебетала. Помітивши у вікно наближення Яни, Жанетт вискочила на поріг зустріти гостю.

— Муазіль Вів'єн, дивіться, що мені Крістоф намалював, — сьогодні малятко особливо сяяло.

Яна з цікавістю глянула на дитячий малюнок. Блакитне небо, сонце, зелена трава і будинок. Усі діти в усіх світах зображують щось схоже. Мабуть, це концентроване дитяче уявлення про щастя.

— Дуже красиво. Крістоф талановитий, — похвалила Яна.

Вона зауважила, що хлопчик стоїть у коридорі, не наважуючись вийти на ґанок. Але її слова він почує.

— Він каже, що у нього є дар, — напівпошепки промовила Жанетт, — він малює те, що має статися. Тільки ніхто не вірить. А ще, — малятко перейшло на шепіт, — він каже, що я йому більше не снюся. Тепер йому снитеся ви.

Ці слова Яна мріяла рано чи пізно почути. Виходить, усі її здогадки вірні. Якимось чином, їй вдалося взяти прокляття дівчинки на себе. Особливий камінь і дзиґа, залишені під подушкою, разом працюють як артефакт. Такого навіть Жюль не робив, щоб прокляття передавалися від однієї людини іншій. Оце Яна вправна! Але непогано було б тепер і самій якось позбутися напасті.

Яна з малятком сіли на лавці під деревом біля входу в притулок, щоб трохи поговорити.

— Крістоф мені сказав, що він і вам намалює малюнок. Тільки що на ньому буде, поки секрет, — хитро, як лисичка, посміхнулася Жанетт.

Але це і все, що вона встигла розповісти.

— Жанетт, вже час готуватися до сну, — з невдоволенням покликала Матінка, що вийшла на ґанок.

Сьогодні з дітьми була Ізидора, яку дівчинка вважала суворою. Найсуворішою в світі. Жанетт вередувати не стала — попрощалася і пішла до своїх. Адже вона знала, що завтра Яна знову прийде провідати її.

Малятко зникло за дверима, а Матінка спустилася з ґанку і підійшла до Яни.

— Не приходите більше, — сказала роздратовано. — Міське начальство веліло нам сторонніх не пускати.

Її недружній погляд презирливо ковзнув по Яні. Вона розвернулася і пішла.

Оце так новина! Міське начальство раптом згадало про існування притулку, але замість того, щоб допомогти грошима, роздає сумнівні накази? Чи справа не в керівництві? Може, жодного наказу не було, а просто Матінка не бажає бачити Яну? Тепер вона стала снитися Ізидорі замість Жанетт?

Нічого страшного, завтра з дітьми буде інша Матінка. А до післязавтрашнього дня Яна придумає, як безперешкодно бачитися з дитиною.

Весь вечір і пів ночі Яна працювала в майстерні дядечка в компанії Кузі. Він влаштувався на підвіконні і благодушно спостерігав, як вона намішувала рідину, в якій вимочуватиме кравецькі шпильки, щоб зробити з них артефакти на удачу.

Металевого пилу, який Яна зіскрібла з годинника, вистачило рівно на один раз. Для нової партії артефактів знову доведеться навідатися в храм. Однак думати про це було зарано. Тут хоча б із першою партією розібратися – вимочити протягом кількох ночей, переконатися, що вийшло, і спробувати продати. Чи вдасться знайти покупців? Хто повірить, що Яні вдалося перейняти справу Жюля?

Втім, поки що вона в себе вірила і була сповнена оптимізму. З цим настроєм зробила все в точності за інструкцією із записів дядечка. Задоволена, що запустила процес, Яна вийшла з майстерні і попрямувала до своєї кімнати. Вона заслужила, нарешті, лягти спати. З приємною думкою, що всього за кілька хвилин зможе затишно влаштуватися в своєму ліжку, вона відкрила двері в спальню.

Її трохи здивувала темрява. Яна пам'ятала, що залишала лампу-нічник увімкненою. Мабуть, масло скінчилося. Нічого страшного, слабкого світла, що ллється з вікна, було досить, щоб не перечепитися через що-небудь. Яна зробила кілька кроків і раптом бічним зором помітила тінь, що ворухнулася.