Розділ 2. Чи існує виправдання зраді?

Розділ 2. Чи існує виправдання зраді?

Етьєн швидко, майже бігом, спускався сходами. Яна ледь за ним встигала. Думками вона була далеко звідси — знову і знову прокручувала в голові те, що сталося, коли вона надягла кулон з обсидіану. Однак події закрутилися так, що про свої проблеми довелося забути.

Біля входу в прибудову кузен зупинився. Він перевів подих, подивився пронизливо і запитав:

— Вів'єн, тобі коли-небудь доводилося порушувати клятву? Як ти вважаєш, чи існує виправдання зраді?

Яна була збентежена питанням — тема дуже серйозна. З урахуванням того, що їй довелося пережити деякий час тому, відповідь вийшла категоричною.

— Зрада — це завжди погано. Але чому ти питаєш?

— Вона взяла з мене клятву не видавати її. Але з нею відбувається щось дуже недобре. Вона потребує допомоги. Але все одно просить, щоб я нікому не розповідав.

— Ти про Уйгу? — здогадалася Яна.

— Так.

Отакої! Всі шукають напівкровку, а вона ховається в Етьєна?! Моріс все місто прочесав, а Уйгу тут?

— Вона прийшла до мене ще вчора вночі, — почав пояснювати кузен. — Бліда, з припухлими запаленими очима, неначе плакала кілька годин поспіль. У мене серце стислося від жалю. Я відразу зрозумів, що щось трапилося. Вона горда і зухвала — такі не плачуть. Я запідозрив, що вона хвора.

— Вона переховується у твоїй прибудові з ночі, і ти мовчав? — з докором подивилася Яна.

— Пробач мені, Вів'єн, я знаю, що заслужив твої докори і навіть прочухана, але не сердься. Інакше я не міг вчинити. Уйгу сказала, що втекла від своїх, сказала, що в племені її ніхто не розуміє. Вони хочуть, щоб вона була такою, як усі. Але вона не така. Хочуть убити в ній те, що є частиною її самої. Я до кінця не розумів, що вона має на увазі, але здогадувався, що йдеться про страшні дамарійські ритуали. Я сам бачив це одного разу. Вона не хотіла піддавати себе впливу їхнього ритуального вогню — її завели в полум'я проти її волі.

Хвилину тому Етьєн був блідий. А зараз його обличчя вкрив рум'янець хвилювання. Видно було, що кузен знаходиться під впливом суперечливих почуттів.

— Вона говорила збуджено й імпульсивно, — продовжив він. — Очі горіли, дихання збивалося. Мене лякала і захоплювала її одержимість. Я сам буваю одержимим — коли справа стосується театру. Я знаю як це. Одержимим людям обов'язково потрібен якір — людина, яка не дасть зірватися в прірву. У мене є така людина — маман. А у неї? Я боявся, що якщо відштовхну Уйгу, їй нікуди буде йти — вона наробить біди.

Так, мабуть, не варто залишати її один на один з собою в такому стані.

— Вона сказала, її будуть шукати. А коли знайдуть — повернуть. Але їй потрібен хоча б день вдалині від своїх. Я дав їй зрозуміти, що вона може залишитися у мене. Пообіцяв, що не видам.

Етьєн — добра душа. Йому немає в чому дорікнути. Яна, напевно, на його місці вчинила б так само.

— Уйгу всю ніч медитувала. Сіла на підлогу біля східної стіни, схрестивши ноги і склавши долоні човником. Вона майже не ворушилася. Можна було подумати, що заснула. Але її очі були відкриті. Зіниці то звужувалися, то розширювалися. Я знаю, що таке буває від болю. Я бачив, як цівка поту стекла по її скроні. Їй було недобре, але вона цього не показувала.

— Ти теж всю ніч не спав?

— Так. Під ранок мені здалося, що їй стало краще. Вона вийшла з трансу, стала живою. Але це тривало недовго. Я відлучився за водою, а коли повернувся з графином, то побачив, що Уйгу лежить на підлозі без сил. Я переніс її на ліжко і хотів покликати на допомогу. Але вона розсердилася і нагадала мені, що я обіцяв не видавати її. З того моменту їй ставало тільки гірше. Уйгу каже, що так і повинно бути — це не хвороба. Нехай не хвороба, але я боюся, вона не контролює те, що з нею відбувається. Я впевнений, їй потрібна допомога. Але вона вважатиме мене зрадником, якщо я видам її.

— Ні, Етьєне, це не зрада, якщо йдеться про її благополуччя. Я поговорю з нею, — Яна рішуче зайшла в прибудову.

Вона побачила на ліжку дівчину в шкіряній туніці. Її красиві розкосі очі були запалені. Волосся, заплетене в кілька кісок, розметалось по подушці. На лобі піт. Так виглядає людина, у якої висока температура і серйозна інфекція.

Яна підійшла зі словами:

— Уйгу, не бійся мене. Я Вів'єн, хазяйка крамниці.

Та насилу підняла на неї очі, і раптом її тіло вигнулося в судомі. Вона силкувалася перебороти спазм, але у неї не виходило. Видно було, що це приносить їй сильні страждання.

— Я піду за допомогою.

— Ні, — Уйгу чіпко схопила Яну за зап'ястя.

Звідки тільки сили взялися.

— Але ж тобі потрібна допомога. Тобі боляче.

— Нехай так, — крізь зуби процідила вона. — Я повинна пройти через це.

В її голосі відчувалася рішучість і впертість. Яна мимоволі сповнилася повагою до цієї стійкої дівчини, яка так мужньо бореться незрозуміло з чим. І водночас народилося бажання хоч чимось їй допомогти. Однак все це не заважало Яні злитися на Уйгу за те, що та з таким завзяттям відмовляється від допомоги.

Нова серія судом змусила напівкровку вигинатися. Вона стискала зуби, щоб не кричати від болю. Її стрясало нервове тремтіння. Все, з Яни досить!

— Я йду за Морісом!

— Ні! Стій, Вів'єн, ти повинна мене зрозуміти. Скажи, ти б стала відмовлятися від частини себе? — очі Уйгу гарячково блищали. Вона почала говорити швидко гаряче і незрозуміло. — У кожному з нас від народження живе демон. Потворний і безжальний. Вони кажуть, він сильніший за тебе. Вони кажуть, він візьме над тобою владу. Вони кажуть, його треба втихомирювати вогнем. Знову і знову. Вбивати. Але вони брешуть. Демон — це частина мене. Це моя дамарійська сутність. Я хочу пізнати його. Я хочу стати ним. Я хочу навчитися ним керувати...

Останні слова давалися Уйгу важко. Вона викрикувала їх з болем та відчаєм. Уйгу міцніше стиснула зап'ястя Яни. Хворобливі спазми ламали і крутили її тіло.