Мені подарували тебе

В папці "Дискусії" увагу Даї привернув звуковий файл за 2014 рік під назвою "П’ята колона". Там Анатоль дискутував з якоюсь жінкою. Анатоль говорив українською, а жінка якоюсь поширеною раніше, напевне російською мовою. Тож Дая не розуміла про що говорить жінка.

Вона чомусь згадала свого ангела: "Як погано, що його тут нема, він би мені переклав. Та й взагалі допомагав би переглядати і відбирати записи".
 "А була  б я Небожителем, то можна було б ангела з собою на сушу взяти, і навіть на суші під охороною демонів бути. І електрольот був би в постійному розпорядженні, не довелося б з Києва до Харкова автомобілем добиратись. Треба подзвонити ангелу, дізнатись як там справи, який зараз мій рейтинг".

Ангел був радий побачити і почути Даю. Він повідомив, що після переходу з місцевого на регіональний канал її рейтинг різко зріс. Цьому в значній мірі сприяли її передачі з суші. Людям в містах події на суші здаються якоюсь фантастикою чи то з інших світів, чи з інших епох. 

Важливу роль для росту популярності зіграло, напевне, і те, що вона виявилась дочкою одного з Великої Четвірки. А людям цікаво знати про життя знаменитостей. Хай і колишніх. 
Дещо з її передач транслювалось навіть на глобальних каналах. Тож до рейтингу, необхідного для статусу Небожителя залишилось зовсім небагато.

"А це ж я лише другорядне передавала, про війнушки з бандюками. Головні козирі в мене в запасі. А якщо виявиться, що Ая ще існує і має можливість втрутитись  - то взагалі буде бомба планетарного масштабу. Але поки я не дізнаюсь про все це в деталях повідомляти нічого не буду".

- Ох, яка я тупа! - вигукнула Дая. - Батько ж, напевне, знає російську. 
Вона підійшла до монітора. В оранжереї  батька не було.
- Де Макс? - запитала вона.
Інформаційна система відповіла, що в маєтку його нема. І де він - не знає. Нема зв’язку. 
Дая захвилювалась: "Як же це? Автомобіль і електрольот на місці. Куди ж він міг дітись? Ще й зв’язку нема."

Мати віднеслась до повідомлення Даї спокійно, сказала, що на обід він повинен з'явитись. А що нема зв’язку і інформаційна система маєтку не знає де він - то це по його ж вказівці, щоб не відволікали.
"І які це в нього можуть бути секретні справи? - дивувалась Дая. - От ще підпільник-конспіратор. Але ладно, до обіду вже небагато часу залишилось".

Батько й справді з’явився на обід. Він був збуджений, енергійний, хоч і намагався це приховати за маскою спокою, але очі його світились. 
"Як це контрастує з тим його настроєм, коли він подзвонив мені на день народження"- відмітила Дая. "Тоді в нього був вигляд людини, що втратила сенс життя, в якої нема вже ніяких інтересів і бажань, яка просто по інерції продовжує жити простими буденними турботами."

- Де це ти пропадав?  - спитала Дая.
- В оранжереї був, - відповів Макс.
- Так ти не тільки партизан-конспіратор, а ще й обманщик. Не було тебе в оранжереї. Я простежила звідки ти з'явишся на обід. Ти в бункері був.
- В бункері теж оранжерея може бути, - батько вибирав слова, щоб і не видати свого секрету і явно не брехати.
- І ти там теж кабачки вирощуєш,- іронічно-насмішкувато продовжувала допит Дая.
- Ну, не зовсім кабачки, але вирішив трошки поекспериментувати, згадати молодість.
- І що ж ти там вирощував?
- Елекрольот.
- Так  в тебе ж є.
- То одномісний, а я хочу ще двомісний виростити.
- А чорної води вистачить?
- То не проблема. Її можна синтезувати скільки завгодно.
- Чому ж ти казав, щоб привезти її?
- В мене не було обладнання для її синтезу, не бачив в цьому необхідності, вона колись скрізь була.
- А зараз ти дістав обладнання для її виробництва?
- Та ні, яке там обладнання, її синтезують прості молекулярні машини. Потрібно було тільки запрограмувати їх. Інша справа - електрольот. Для вирощування його конструкцій і систем складне програмування нанороботів треба провести.
- А чому інформаційна система сказала, що не знає де ти?
- Для такого програмування потрібні величезні інтелектуальні потужності, тож майже всі обчислювальні ресурси маєтку, за винятком необхідного мінімуму для безпеки були задіяні в такому моделюванні.
- Ой, ну я ж бачу, що ти щось приховуєш, не став би ти із-за електрольота таку конспірологію розводити, і по очах видно, що чимсь цікавим там займаєшся. 
Колися.
- Сюрприз тобі готує, подарунок на день народження, - видала конспіратора мати.
- Так грушки ж були на день народження, що він ще там замислив?
- Кота хоче тобі подарувати.
- Кота? Навіщо мені кіт? З ним стільки мороки. Он Шела колись завела  кота, так не рада була цьому. Його і годувати треба і прибирати за ним і уваги потребує. 

Коли був малим, грайливим, то ще нічого, а як підріс, то став квартиру скрізь мітити, кричати. 
- Хіба ж проблема подавити його сексуальні інстинкти?- здивувалась мати.
- Е, ні, Шела цього не хотіла, вона вважала, що кіт тоді нюх втратить.
- Чому це він нюх втратить і навіщо йому нюх? - не зрозуміла  мати.
- Нюх не коту потрібен, а Шелі. І не простий нюх, а специфічний, на прибульців. Вона вважала, що кіт, з його загадковою інтуїцією допоможе їй прибульців викрити.

- Ну і як, допоміг? - Макс весело подивився на Даю.
- Після того, як кіт її покусав кілька разів, вона відвезла його на сушу.
- І як вона пояснювала цей факт?
- Та ясно як - прибульці перепрограмували кота і налаштували його проти Шели.
- Ну, твій кіт буде не такий,- заспокоїв Макс. - Його не треба буде годувати, він заряджатиметься від сонця, чи від килимка, на якому лежатиме. І прибирати за ним не потрібно. Він завжди буде веселим, грайливим, дружелюбним.
- Але навіщо мені кіт?- не здавалась Дая.
- Мишей буде ловити.
- Та нема там в мене мишей.
- Зробимо,- весело сказав Макс.
Всі троє розсміялись.