2

2

Коли Євдокія прийшла додому, на неї чекав сюрприз: один з колишніх, очікуючи дівчину на вулиці, побачивши, що вона прийшла, увімкнувши світло у вікні, почав наполегливо дзвонити у її двері. Через ці самі двері було чутно, що хлопець добряче напився.

- Я тобі не відчиню. Іди геть! - крикнула Євдокія через зачинені двері.

- Відкрий: мені треба тобі щось сказати! - почулося через двері.

"Ага. Відкрити та залишитися з тобою наодинці. Тоді точно вже не виганю. І мало що зі мною зробиш. Ніхто не допоможе." - подумала дівчина, тому не відкрила йому.

Дві години той хлопець проторчав біля дверей, але так і не намагався піти.

- Вже дванадцять. Я викличу поліцію. Іди вже! Я могла її викликати дві години тому! - попередила Євдокія.

- Відкрий, будь ласка. Я тебе кохаю!

- Залиш мене: ти мені не потрібен! Мені ніхто не потрібен! Так ти тим паче, бо ти п'єш. Будеш постійно напиватися. Навіщо мені це?

Хлопець постояв трохи біля дверей та й пішов. 

Євдокія запевнилася у вічко, що нікого немає за дверима, та й занялася своїми справами.

"Кохання катує. Діти - зло. Я не хочу сім'ї. Я сама по собі. Я - своє щастя. Мені ніхто не потрібен. Буду розвиватися. Коли жінка росте - росте і її оточення", - думала Євдокія та глибоко вдохнула.

- Зосереджуся на роботі. - прошепотіла сама собі вона.

Робота роботою, але волейбол все ж таки додався до життя самотньої дівчини.

А там: Боян, який не втрачав нагоди поспілкуватися з такою розумницею, яка зовсім не намагалася йому сподобатися. Натомість вона дивувала своєю простотой та невимушенністю.

- Сходімо у кіно на вихідні? - якость запропонував Боян Євдокії.

- Якщо це побачення, то ні. Я сама по собі. Мені ніхто не потрібен. Мені добре самій з собою. - відмовилася дівчина.

- Я теж самодостатній. Мені теж добре одному. Але з компанією веселіше. Ось і складеш мені компанію. Це не побачення. А похід друзів у кіно. - виправдався хлопець. - Там дуже цікаве кіно. Треба насолоджуватися кіном, Продовжувати відчувати себе живим навіть під час війни.

- Ну добре. З друзями веселіше. Ти прав. Не тільки ж працювати на оборонному підприємстві та забувати жити під час війни. Життя продовжується.