Пролог

Пролог

Невже жінка, яка ще дівчиськом у чотири роки вперше закохалася, а потім постійно закохувалася, зможе заборонити собі кохати? Чому воно саме так вийшло?... Коли серце образилося на цілий світ? Чи... на конкретних особистостей, які вбили бажання кохати?...

Більше ніякого кохання. Ніколи. Більше ніхто їй не потрібен. Вона навіть дивитися у сторону інших не буде. Не вірить, не хоче. Більше... Більше не вірить, більше не хоче. Краще вона побуде сама. Чи завжди бути одній по собі? Самотність відкриває свої переваги перед біллю. Невже і справді не потрібне кохання? А чи погодиться він на такі переконання? Той, хто давно спостерігає за такою доброю дівчиною, яка опалилася коханням, обпеклася, тому й закривається у собі. Життя без кохання існує? Але яке це життя? Чи вдасться постійно відштовхувати від себе почуття, які хочуть увірватися у це поранене серце, зігріти його та подарувати щастя? Може невдачі не для того, щоб ховатися та відмовлятися жити, а для того, щоб сформувати вимоги до претендента, який буде охороняти, зберігати та оберігати наше щастя, примножуючи його у рази. Для того, щоб відшліфовувати ці рамки, ці межі, які повинен досягти той, хто буде вартим на її кохання?

Боян спробує. А чи розтане Євдокія під його натиском? чи прогнеться від чоловічої ніжності?

Чи дозволить Євдокія собі кохати, відкриватися для почуттів, довіряти та вірити?