Розділ 45. От і все?

Розділ 45. От і все?

Яна запросила Моріса у вітальню. Вони сіли одне навпроти одного в крісла, і він почав швидко розповідати, що трапилося.

— Вів'єн, ви чули легенду крамниці?

— Про те, як Жюль намагався допомогти графу Шерезі-Шико знайти дочку, яка втекла до дамарійців?

— Так. Легенда виникла не на порожньому місці. У племені дамарійців дійсно живе дочка графа Меріан. Вона дружина їхнього вождя Н'наму.

— А ви звідки знаєте про це? — здивувалася Яна.

Лише годину тому, після розмови з Етьєном, вона вирішила, що Моріс — не дамарієць, а тепер знову засумнівалася.

— Мені доводилося бувати у них, — коротко відповів він. — Ба більше, я знайомий з дочкою Меріан і Н'наму — Уйгу. Їй сімнадцять років. Вона зухвала та вперта, як всі підлітки. Уйгу не стала слідувати дамарійським традиціям, тому зараз у небезпеці.

— Ви про ритуали з вогнем?

— Так. Немає часу розповідати подробиці, але ці ритуали потрібні дамарійцям, як повітря. Той, хто в молодик не зазнає дію ритуального вогню, може загинути.

Отже, все, що розповідав Етьєн, правда? Дамарійці дійсно добровільно стрибають у вогонь? Страшний ритуал.

— Уйгу втекла з племені і зараз, найімовірніше, знаходиться десь у місті. Якщо терміново її не знайти, може статися непоправне. Я намагався — об'їхав усі місця, де вона могла б сховатися, але безрезультатно. Потрібна ваша допомога.

— Зроблю все, що в моїх силах.

Яна не уявляла, чим може допомогти, але була готова до будь-якого завдання Моріса. Вона перейнялася його тривогою. Їй теж була небайдужа Уйгу. Яна відчувала за неї відповідальність, яка, мабуть, передалася у спадок від дядечка Жюля. Адже він теж колись взяв на себе відповідальність за Меріан. У тому плані, що почув її прохання не заважати їй будувати свою долю самостійно і виконав його.

Моріс подивився вдячно. Тривога, гіркота, злість на нерозумного підлітка нікуди не поділися, але крізь всі ці невеселі негативні емоції пробралася одна позитивна, яка розгладила складку, що залягла між бровами.

— Десь тут, у крамниці, захований артефакт, виготовлений з уламка священного для дамарійців каменю-моноліту з обсидіану. Це абсолютно унікальна річ — найкраще, що зробив Жюль. Артефакт здатний багато на що, зокрема він повинен був допомогти графу Шерезі-Шико знайти Меріан. Я думаю, камінь здатний допомогти і в пошуках її дочки.

Яна відчувала, що Моріс правий.

— Ви знаєте, де він може бути? Чи не знаходили чогось схожого?

— В одній із шаф мій дворецький виявив сховок. Там зберігалася коробочка з кулоном, який зовні був схожий на артефакт. Але я впевнена, що жодних магічних властивостей ця річ не має. Мій дар артефактора мовчить. Вважаю, що це муляж.

— Зробити схованку на видному місці, щоб збити можливих грабіжників з пантелику? Це дуже схоже на Жюля, — кивнув Моріс.

— Більше нічого незвичного на очі не попадалося. Але можна пошукати.

— Вся надія на цей артефакт, але часу мало.

— В такому разі залучимо помічників.

Яна покликала Боніфаса та Етьєна і коротко пояснила завдання. Кузен зголосився дослідити прибудову, в якій жив. А Боніфас і Моріс поділили між собою чотири невеликі кімнати-підсобки, в яких дворецький ще не встиг навести лад. Він вважав, що ймовірність знайти ще одну схованку набагато більша там, де завали ще не розібрані.

Переконавшись, що чоловіки почали активні пошуки, Яна піднялася до себе. У неї був свій план дій — почитати записи дядечка. Адже вона саме зупинилася на тому, що Жюль зробив артефакт, але не став віддавати його графу Шерезі-Шико. Можливо, буквально на наступній сторінці буде написано, куди він заховав таку цінну річ.

Звісно, надії на те, що в записах буде чітко вказано місце сховку, не було б жодної, якби їх міг прочитати кожен. Але Яна встигла перевірити і на Боніфасі, і на Етьєні, що вони бачать лише порожні чисті сторінки.

Яна швидко ковзала поглядом по рядках. Оповідання велося про те, як довго Жюль думав, що робити з артефактом. Йому подобалася його робота — вона була досконала. Було шкода нищити своє творіння, але й залишити його він не наважувався — боявся, що Шерезі-Шико міг не повірити, що у Жюля нічого не вийшло, і підіслати своїх людей обшукати крамницю.

Дядечкові прийшла в голову думка зробити дві схованки. Одну там, куди в першу чергу заглядають злодії — в шафі, а другу — в несподіваному місці. У перше місце він поклав муляж — механічну копію артефакту, позбавлену магічних властивостей, а в другому сховку розмістив справжній артефакт.

Яна з хвилюванням читала далі. Чи буде хоч якась вказівка ​​на те, де другий справжній кулон?

Є місце, звідки не можна вкрасти те, що воно покликане зберігати. Там Жюль і сховав артефакт.

Яна кілька разів перечитала рядки. Про яке місце йдеться? Вона розуміла, що слова алегоричні. Логіка та інтуїція працювали в парі — і з'явилася несподівана версія. Що як мається на увазі дзеркало? Воно зберігає наші відображення, але спробуй хоч одне вкрасти – нічого не вийде.

Яна відклала записи і кинулася у ванну кімнату, що прилягала до спальні. Вона знала, що цю спальню колись займав сам Жюль, тому, якщо мова дійсно про дзеркало, то саме про те, в яке під час вмивання кожного дня дивиться Яна.

Натхнення керувало всіма її подальшими діями. Яна звідкись знала, що дзеркало не потрібно розбивати — є інший спосіб дістатися до схованки. Одного разу, коли скло вкрилося конденсатом, вона помітила, що невеличке місце з правого боку залишилося сухим, утворюючи малюнок, схожий на долоню. Тоді Яна не надала цьому значення, зате зараз, здавалося, зрозуміла сенс.

Вона приклала руку до дзеркала, намагаючись потрапити на потрібне місце. Трохи розвела пальці і натиснула. Рука вільно пройшла крізь скло, немов на кілька миттєвостей воно зробилося рідким. Яна стиснула кисть, ніби зачерпує рідину, і швидко відсмикнула руку. Скло знову затверділо, але вона вже знала, що побачить на долоні, коли розкриє кулак — кулон.