Розділ 42. Навіщо чекати завтра?

Розділ 42. Навіщо чекати завтра?

Яна вирішила погодитися на сумнівну пропозицію Моріса — у неї були на це вагомі причини. Він найняв екіпаж, і вони вирушили в таверну, де він знімав кімнату.

Вона поглядала у вікно та й стала роздумувати: можливо, даремно погодилася? Не найкраща ідея їхати з чоловіком в готельний номер. Двозначна. Особливо якби подібне відбувалося в земному світі. Але тут їй чого боятися? Ну, не накинеться ж вікінг на неї. Вона ковзнула по ньому поглядом. Такий може. Он, який задоволений сидить — радіє, що Яна погодилася. Хоча ні. Чоловік, який купує дитині чотири пари взуття на будь-яку погоду, не здатний на неблагородні вчинки.

І до того ж їм дійсно потрібно поговорити. Моріс — вже третя людина за два дні, яка натякає на щось, чого Яна не пам'ятає. Це все вкрай підозріло. Розпитувати двох інших — взуттьовика і пристава — їй не хотілося, а ось із вікінгом чому б і не поговорити? Нехай розповість усі подробиці — разом розберуться що до чого.

Хоча, взагалі-то, у Яни вже був здогад. Такий сміливий і неймовірний, що навіть вірилося насилу. А що як прокляття Жанетт передалося Яні, і тепер не малятко, а вона сниться городянам і розповідає їм уві сні неприємну правду? Всі ці дні вона чекала, коли ж буде хоч якийсь сенс від того, що тримає дзиґу і камінь під подушкою. Все чекала-чекала, і їй здавалося, що абсолютно нічого не відбувається. Але що як вони вже почали діяти?

Виходить, Яні вдалося створити унікальний артефакт, який переніс прокляття з Жанетт на неї. І нехай це не зовсім те, чого хотіла домогтися Яна, але вона була б дуже рада, якби вдалося позбавити дитину від неприємностей хоча б і у такий спосіб — взявши їх на себе.

Яна, в разі чого, зможе за себе постояти. Щоправда, поки образити її ніхто не посмів. Навпаки, намагаються відкупитися і задобрити. Ось тільки чому вони вирішили, що Яна повинна знати, що говорить їм у їхніх снах? Чому вони поводяться так, ніби зустріч з нею сталася наяву? Може, їхні сни за участю Яни такі виразні та правдоподібні, що вони не можуть відрізнити їх від реальності, і вважають, ніби вона і справді приходила до них, щоб шантажувати?

Її щастя, що вона поки не наснилася якомусь бандиту, який замість того, щоб відкупитися, обере менш гуманний спосіб змусити Яну мовчати.

У світлі нових обставин виникало запитання: а що, власне, наснилося Морісу, і як він буде зводити з Яною рахунки? Може, все ж таки не варто так безтурботно летіти в розставлені ним пастки?

Втім, поки вікінг поводився зразково галантно. Коли екіпаж під'їхав до таверни, він першим вийшов з нього, щоб подати Яні руку. Блакитні очі при цьому як були негалантними і нахабними, так і залишилися.

Господар таверни розплився в люб'язній усмішці, щойно побачив Моріса та його супутницю.

— Фрукти, напої, солодощі? — запропонував він.

— Все з перерахованого, — не став розмінюватися на дрібниці вікінг, — включаючи пастилу з карликових груш. В мою кімнату, — кинув на ходу.

Готуйся, Яно. Схоже, дехто зібрався приспати твою пильність фруктово-цукерковими делікатесами.

Кімната, яку знімав Моріс, виявилася досить затишною. Велике вікно, завішене бірюзовими шторами, столик, крісла. А за ширмою, мабуть, стоїть ліжко.

Вони сіли одне навпроти одного, і Яні подумалося, що вони ще жодного разу не говорили з Морісом тет-а-тет у спокійній обстановці. Щоправда, чи буде ця розмова спокійною, загадувати ще зарано.

Щоб не дати вікінгові перехопити ініціативу, Яна почала першою.

— Монсіре Морісе, здається, мені передалося прокляття Жанетт. Що б не відбувалося з вами цієї ночі — це був сон. Можливо, дуже схожий на реальність, але все ж нереальний.

Яна видала свої думки скоромовкою. Відразу саму суть. А то хтозна, що там наснилося вікінгові, нехай усвідомить, що Яна тут ні до чого.

— Я вже зрозумів, що це дійсно був сон, але знали б ви, який він був яскравий і виразний — не відрізниш від реальності.

— Що вам наснилося? Щось неприємне?

— Не сказав би, що неприємне, — чогось посміхнувся вікінг. — А чому ви запитуєте? Хіба ви не пам'ятаєте?

— Як я можу пам'ятати? Це ж був ваш сон.

— Зовсім? Жодної деталі?

Погляд Моріса став лукавим і провокуючим.

— Жодної.

Чисто теоретично в магічному світі під дією прокляття люди могли б бачити однакові сни. В принципі, Яна допускала, що її сон міг бути схожий на те, що снилося Морісу. Але в тому-то і справа — останніми ночами у Яни зовсім не було сновидінь, або ж вона їх геть забула.

Їхня розмова була перервана покоївкою, яка принесла піднос з фруктами, солодощами і напоями. У Яни очі розбігалися від різноманіття смаколиків.

— Я пам'ятаю, ви якось обмовилися, що любите пастилу з карликових груш, — Моріс підсунув ближче до Яни вазочку з солодощами.

Ні, вона такого не казала. Це, мабуть, слова Вів'єн. Однак пастилу скуштувала — смачно. Аромат нагадав земні цукерки "Дюшес". Яна їх любила.

Сам Моріс солодощів не торкався, але не відмовляв собі в задоволенні спостерігати, як ними ласує Яна. З його благодушним виглядом абсолютно не в'язалася фраза, яку він озвучив далі.

— Хотів би я знати, хто посмів накласти на вас прокляття, щоб звернути йому шию.

Яна чомусь ні на секунду не засумнівалася, що шия її ворога була б вікінгом із задоволенням звернута в баранячий ріг. І навіть встигла трохи насолодитися почуттям захищеності, однак змушена була повторити Морісу те, що він не зрозумів з першого разу.

— Ніхто нічого на мене не накладав. Я сама! Зробила артефакт, який перевів прокляття з Жанетт на мене.

Прозвучало радісно. Ну а що Яна могла зі своїми емоціями вдіяти? Вона досі вірила і не вірила, що у неї щось вийшло. Виходить, дар-то у Яни все-таки є! Адже останнім часом вона вже почала сумніватися в цьому.

— Зробили артефакт? — перепитав Моріс.