Розділ 40. Ви чудово знаєте

Розділ 40. Ви чудово знаєте

Яна спустилася в хол і відразу побачила чотирьох чоловіків, які юрмилися біля порога. Всі у солідних костюмах-трійках, з однаковими виразами обличчя — офіційно-манірно-серйозними. З такими фізіономіями лише якісь побори збирати. Яні спало на думку, що це судові пристави — прийшли вимагати сплатити податки. Але чому? Їй же відстрочили виплати.

Боніфас мужньо стримував їхній натиск, але сили були не рівні. Яна поспішила на допомогу. Один з приставів — квадратнолиций вусань, помітивши її наближення, пожвавився.

— Муазіль Вів'єн, ознайомтеся, — він простягнув їй бланк з печаткою.

І поки вона читала, вирішив, що зобов’язаний ще й озвучити своїми словами те, що викладено в документі.

— Нам стало відомо, що порушуючи закони, ви забрали з притулку вихованку і утримуєте у себе.

У Яни в грудях похололо. Йдеться не про податки. Все набагато гірше.

— Чому це незаконно? — постаралася вона говорити спокійно. — Матінка не заперечувала і сама вихованка теж.

— Згідно міського кодексу сирота може бути віддана під чиюсь опіку лише з дозволу опікунської ради, — відчеканив квадратнолиций.

— Добре, я звернуся за дозволом, — Яна знала, що в таких справах краще не сперечатися. В земному світі теж просто так будь-якому охочому дитину з інтернату не віддадуть.

— Це ваше право, а поки у нас наказ доставити дівчинку назад — у притулок.

Вусач спробував відсунути Яну з дороги. З його комплекцією це не викликало в нього труднощів.

— Зачекайте, — вона не збиралася здаватися. — Я обов'язково отримаю всі необхідні дозволи і оформлю всі належні папери, але нехай Жанетт залишиться у мене. Адже мова лише про декілька днів, поки в притулку не організують охорону. Тут їй комфортніше і безпечніше.

— Безпечніше? — вусань уїдливо скривив губи. — У проклятій крамниці? Поруч із волоцюгами?

Він зневажливо глянув на Боніфаса. Боніфас, до речі, цей погляд абсолютно не заслужив. Його фрак давно був акуратно підлатаний Етьєном, сорочка сяяла свіжістю і чистотою, а метелик у нього і з самого початку виглядав бездоганно.

Як же було прикро за свого улюбленого дворецького! Яна шукала слова на його захист, коли побачила Етьєна, який поспішає до них на шум.

— Що відбувається?

— Знайди Моріса, — шепнула вона йому.

Двічі повторювати не довелося. Кузен все зрозумів і вислизнув з крамниці.

— Муазіль Вів'єн, будьте ласкаві, приведіть вихованку, — скомандував вусань, — інакше я дам розпорядження обшукати крамницю.

Як вчинити? Дозволити їм забрати Жанетт у притулок? Душа опиралася такому повороту подій. Але якщо почати чинити опір, якщо довести справу до скандалу, як це відобразиться на дитині? Як їй буде, якщо ці кремезні шафоподібні пристави почнуть ганятися за нею по крамниці?

Хоча бігати їм, схоже, не доведеться. Жанетт сама спускалася сходами в хол. Весела і спокійна, адже нічого не підозрювала.

У Яни в скронях стукало від напруження.

— Матінко Ліліет, забирайте вихованку, — скомандував вусань.

Чоловіки розступилися, і Яна побачила виховательку з притулку. Ту саму, яку Жанетт називала "найдобрішою в світі". Виявляється, Матінка весь цей час стояла за широкими спинами приставів, тому Яна її не помічала.

Ліліет підійшла до неї і тихесенько промовила:

— Дозвольте мені забрати Жанетт. Так буде краще. Якщо ви зараз станете опиратися, якщо будете заважати, опікунська рада назавжди включить вас у чорний список і ви ніколи не отримаєте право опіки навіть на кілька годин. Але не хвилюйтеся. Обіцяю, я не відійду від дитини ні на крок, поки в притулку не організують охорону, і нікому її образити не дам.

У цих тихих словах було щось заспокійливе. Від серця відлягло.

— Матінка Ліліет, — Жанетт побачила виховательку і радісно підскочила до неї.

— А я за тобою, — м'яко усміхнулася та. — Ми сумуємо за тобою. Особливо Крістоф.

Крістоф, наскільки Яна пам'ятала, найкращий друг Жанетт.

— Він більше на мене не гнівається?

— Ні. Він підготував для тебе малюнок.

— А що на ньому?

— Крістоф нікому не показує. Чекає на тебе.

Який же Ліліет — чудовий педагог і добра душа. Вона знайшла такі слова, що малятко з радістю вирушило до притулку. Цікавість штовхала її скоріше подивитися, який подарунок-секрет підготував їй друг.

Вона перевзулася з домашніх туфельок у сандалії, які сьогодні вранці доставили з взуттєвої крамниці. А Боніфас упакував їй з собою ще три пари нових черевичків.

Яна вийшла з крамниці провести Жанетт. Вирішила прогулятися до самого притулку. Ліліет вела дитину за руку, а та наспівувала пісеньку про кота — хотіла продемонструвати, чого навчив її Етьєн.

— Кузя — чорний кіііііт, в крамниці він сидиииить...

 Вся братія приставів теж була змушена слухати пісню про Кузю, оскільки в їхні обов'язки входило супроводжувати вихованку притулку до місця призначення.

— Кузя — чорний кіііііт, в крамниці він сидиииить... — знову і знову емоційно і протяжно виводила тоненьким голоском Жанетт — аж надто їй сподобалася пісня.

Чи поділяли її захоплення мимовільні слухачі, невідомо. Але чомусь вираз обличчя квадратнолицього пристава став злегка кислим.

Варто зауважити, що і куплет, і приспів чудової оди про Кузю складався з однієї і тієї ж єдиної фрази. Мабуть, Етьєн складав пісеньку на ходу за принципом чукчі — що бачу, те й співаю — і далі одного рядка нічого не придумав.

— Кузя — чорний кіііііт, в крамниці він сидиииить... — коли малятко вкотре затягло куплет, у квадратнолицього почало смикатися око.

Жанетт підходила до процесу творчо. Одноманітність тексту вона компенсувала різноманітністю виконання. На які тільки лади ні співала! Особливо пробирало квадратнолицього на протяжливому "сидииить", коли високий дитячий голосок зривався в ультразвук. Пристав несамовито тер щелепу так, ніби у нього нестерпно розболілися зуби.