Розділ 33. В чому підступ?

Розділ 33. В чому підступ?

— Вам спакувати? — незворушно поцікавився Боніфас у Моріса.

Яна вже добре знала свого дворецького, щоб розгледіти через його незворушність, наскільки він задоволений угодою.

— Буду вдячний, — кивнув вікінг.

Звичайно, буде. Віднести в руках весь різноманітний дріб’язок, який він щойно придбав, вельми проблематично.

— В кошик? — уточнив Боніфас.

Моріс знову кивнув. Вибору-то у нього й не було. Іншої упаковки, крім кошика, дворецький і Яна не мали. У ньому вони все це добро сюди і принесли.

— Він коштуватиме вам двадцять п'ять луардів, — миттєво скористався ситуацією Боніфас. — Дуже цінна лоза.

От пройдисвіт! Правду кажучи, красна ціна в базарний день цьому кошику п'ять луардів. Час не був до нього милосердний. Він був пошарпаний і розсохлий. Однак Моріса ані заломлена кругленька сума, ані незадовільний стан упаковки не бентежили. Він дістав гаманець і незворушно відрахував двісті двадцять п'ять луардів.

Блез спостерігав за продавцями і покупцем з холодною відстороненістю. І, коли остаточно переконався, що йому нічого не світить, розпрощався і попрямував геть. От і чудово. Навіть якось світліше стало.

— Вітаю, — Боніфас простягнув кошик Морісу. — Ви стали щасливим володарем воістину надзвичайно корисних речей.

Моріс прийняв "надзвичайно корисні" речі все з тією ж чарівністю, яка несподівано сьогодні його охопила, і сказав:

— Посильний зараз чекає біля крамниці, щоб передати вам мій подарунок, щойно ви повернетеся.

— Добре, — змирилася Яна.

Договір, як то кажуть, дорожчий за гроші. Якщо вже вона пообіцяла, то прийме, що б там не було.

— Я приїду до вас о сьомій вечора, щоб відвезти на вечерю.

А ось це вже ні. Жодної конкретної дати не називалося. Чому сьогодні? Яні потрібен час зрозуміти, що за підступ готує Моріс.

— На жаль, я змушена вам відмовити. Сьогоднішній вечір у мене розписаний по хвилинах. Стільки справ, стільки справ, — Яна подивилася на Боніфаса, і той з солідним виглядом кивнув на підтвердження її слів.

Ні, справи-то дійсно є — он, сховок треба відкривати, з листом зі столиці розбиратися.

— Добре. Тоді завтра о сьомій, — гнув своє чарівно небезпечний вікінг.

"Завтра" — це був відносно компромісний варіант, і Яна вирішила погодитися. Тим більше, що часу довго сперечатися не було. Раптом хтось купить мандоліну, поки вони тут просторікують?

— Домовилися.

Морріс її відповіддю залишився задоволений (він, взагалі, сьогодні якийсь підозріло задоволений) і відчалив разом із вінчиком, ситечком та іншими покупками.

Щойно він відійшов на кілька кроків, щасливі Яна та Боніфас помчали купувати мандоліну. Їм пощастило — на інструмент поки ніхто не зазіхнув, і продавщиця навіть зробила невеличку знижку.

Тепер треба було порадувати Етьєна. Він як і раніше розважав публіку перед входом у ратушу. Глядачів було чимало, йому вдавалося постійно тримати їхню увагу. Але як же, виявляється, Яна і Боніфас вчасно прийшли з мандоліною! Етьєн вже перейшов від мініатюр до виконання сатиричних куплетів. Який приємний голос! Яна завжди була небайдужа до оксамитових баритонів, а у кузена був саме такий.

Тільки співати йому доводилося а капела — без музичного супроводу. Але Боніфас це виправив. З незворушним виглядом, ніби так і було задумано, він пройшов до Етьєна і простягнув йому мандоліну. Той збився. Але лише на одну щасливу мить, яка дала йому зрозуміти, що це подарунок від друзів.

Його руки знали, що робити. Інструмент миттєво відгукнувся на спритні рухи пальців, і на глядачів полилася музика. Етьєн навіть не опустив погляд на струни. Досвід дозволяв грати не дивлячись. Але Яна знала, що потім, удома, він буде довго захоплено роздивлятися мандоліну і насолоджуватися думкою, що став її власником.

А поки він продовжував виступ, тепер уже з музичним супроводом. Звуки виходили веселими і завзятими — відповідали ярмарковому настрою, а самі тексти куплетів — зубастими.

Наш горішник засихає —
Треба чистити канал.
В ратуші зібрав начальник
На нараду свій кагал.
"Розв’язати як проблему?
Грошей ніц нема в казні"
Так дамо їм всім лопати
Хай розчистять все самі!

Публіка реготала і аплодувала, але Яна помітила, як один з глядачів, нервово потупцювавши на місці, протиснувся крізь натовп і швидким кроком пішов геть. Може, це і був один із начальників? Побоявся народної лопати?

Ярмарок почав згортатися тільки ближче до вечора. За цей час Етьєн зробив у своєму виступі всього одну перерву на обід. Обідали вони всією компанією прямо на площі за розкладним столиком, купивши на польовій кухні всього найсмачнішого — і курячу юшку, і смажених ковбас, і печених коржів. Вирішили гульма гуляти! Сьогодні вони могли собі це дозволити. Мало того, що Яна з Боніфасом вигідно продали мотлох з крамниці, так ще й Етьєну щедрі городяни накидали монетками цілих сорок три луарда. Якби так можна було заробляти щодня, то взагалі б проблем не було. Шкода, що "щедрі" ярмарки бувають лише раз на місяць.

Після повернення в крамницю на Яну чекав обіцяний подарунок від Моріса. Посильний передав їй упаковану в акуратний чохол сукню. Хтось міг би, напевно, спокійнісінько займатися справами, а подарунок відкрити пізніше. Але Яну розпирало від цікавості. Саме тому насамперед вона вирушила в свою кімнату, щоб роздивитися презент.

Овва, оце так! Моріс не став розмінюватися на дрібниці. Сукня була розкішна. Гладенький, прохолодний на дотик матеріал відливав різними відтінками зеленого залежно від кута зору. Ліф по місцевій моді — тісний, спідниця — трохи більш вільна. Дрібні смарагдові камінці витончено прикрашали виріз горловини. Але що найбільше здивувало — так це напівпрозора вставка на спині, яка широкою ажурною смугою спускалася до самої талії. Дуже красиво. Хоча, мабуть, трохи порушує місцеві консервативні засади. А вікінг, судячи з подарунку, любить відвертіші вбрання?