Розділ 32. Беру все

Розділ 32. Беру все

Сьогодні перед сном Яна приймала ванну довше звичайного. Якщо, звичайно, можна назвати ванною місцевий пристрій для обмивання. Велика ємність, в якій Яна могла цілком поміститися сидячи, автоматично наповнювалася теплою водою. Замість мила використовувалися ароматні олії, які в земному світі назвали б гелем для душу. Яні пощастило, що в крамниці знайшлося кілька флаконів цих олій. Вистачить надовго.

Вона звичними рухами натирала тіло, а в голові прокручувався сьогоднішній вечір. З позитивного — Боніфас знайшов в одній із шаф вбудований в стінку сховок. З негативного — незрозуміло було, як його відкрити. Яна, звичайно, встигла нафантазувати, скільки всього цікавого може ховатися за важкими металевими дверцятами, зокрема обсидіановий артефакт, але дізнатися, чи так це, поки не вдалося.

Однак сховок — ще півбіди. Боніфас і Етьєн обов'язково щось придумають — якщо не відкриють, то зламають. Яну набагато більше турбувало, що вона, хоч і просиділа в майстерні дядечка до пізнього вечора, гіпнотизуючи поглядом дзиґу, але так і не зрозуміла, з чого почати виготовлення артефакту для Жанетт.

Жюль часто діяв так: спалював, розтирав у порошок або розчиняв у кислоті заготовки для артефактів, а вже потім ліпив з них щось. І який же з цих милих варварських способів обрати Яні?

Вона почала змивати з себе олію і раптом на неї накотило осяяння. Якби її попросили пояснити свої дивні здогади, вона б не знайшла, що відповісти, але інтуїція віддавала чіткі підказки-накази. Жоден механічний вплив на дзиґу не потрібен. Не потрібно її спалювати або розтирати в порошок. Її потрібно всього-на-всього покласти під подушку. Кілька ночей поспіль Яна повинна спати, відчуваючи, що вона поруч — прямо під її головою.

Так вона і зробила. Ще й камінь, який у торговця бубликами позичила, теж про всяк випадок під подушку поклала. Камінчик же не простий, з секретом.

Десь в глибині душі Яна підозрювала, що від такого сусідства вночі може щось статися, але абсолютно нічого не трапилося. Вона прокинулася бадьора, свіжа і трохи розчарована. Однак швидко заспокоїла себе тим, що однієї ночі замало. Може, щось ще і трапиться, але наступного разу.

Відразу після сніданку Яна та її команда у повному складі вирішили прогулятися на ярмарок, розвідати обстановку і обрати зручне місце для виступу Етьєна.

Площа так змінилася, що Яна її не впізнала. Масштаб події вражав: яскраві вивіски, прилавки, прикрашені прапорцями та гірляндами, польові кухні, де прямо на відкритому вогні смажилися ковбаси і пеклися коржі. Строкаті натовпи людей перетікали від одного прилавка до іншого.

Цікавість спонукала пройтися торговими майданчиками, подивитися, що городяни продають і купують одне в одного. У Яни очі почали розбігатися. Чого тільки не красувалося на ятках: кухонне приладдя, іграшки, біжутерія і галантерея, столярні та садові інструменти, горщики та вази, тази та відра, мітли, совки, візки, кошики. Все, певна річ, вживане, а отже, різного ступеня зношеності, але зате дуже дешеве.

Гарна ідея. Торгівля йшла жваво. Але Яна та її супутники ні на що особливо не задивлялися. Все найнеобхідніше для ведення господарства у них і так було, а на щось не дуже потрібне витрачати гроші не було сенсу. У них і так їх не густо. Вся компанія, вишикувавшись одне за одним, байдуже проходила повз прилавки, але біля одного Етьєн несподівано зупинився.

— Скільки коштує мандоліна? — поцікавився він у пишної дами середнього віку, і стало зрозуміло, що його увагу привернув музичний інструмент.

Дерев'яний корпус мандоліни поблискував на сонці дорогим лаком та інкрустацією. Яна здогадувалася, що річ недешева, але все одно ціна приголомшила.

— Сто луардів. Половина від її початкової вартості. Брали синові, думали віддати його навчатися музиці, але це мистецтво йому не дається. Мандоліна зовсім нова, він до неї майже і не торкався, — дама простягнула інструмент Етьєну, щоб він міг роздивитись його краще.

Яна бачила, як кузену хочеться взяти мандоліну в руки. Напевно, добре вміє грати. Актори — народ музичний. Але Етьєн негативно похитав головою.

— Ні-ні, я лише запитав, — він розвернувся і покрокував далі.

Яна і Боніфас перезирнулися, зітхнули та рушили за ним.

Вони обійшли всю площу по периметру і найкращим місцем для виступу визнали п'ятачок біля входу в ратушу. Там не було торгових прилавків і цілком можна було організувати імпровізовану сцену.

Боніфас дістав з валізки, яку захопив із собою з крамниці, саморобний розкладний стенд. Встановив його і прикріпив яскраву афішу, яку вчора власноруч намалював.

Провідний актор столичного театру з гастролями в нашому прекрасному Тре-Скавелі

Розкриту валізку залишили на бруківці біля стенду, як натяк, що актор буде радий подяці від глядачів у вигляді кількох монет.

— Шановна публіко, прошу вашої уваги, — поставленим голосом сказав Етьєн.

Кілька городян, які саме проходили повз, зацікавлено розвернули до нього голови.

— Лише сьогодні і лише для вас мініатюри з життя Тре-Скавеля. Для початку —випадок у булочній...

Етьєна було не впізнати. Ось же, хвилину тому, він був звичайним простим хлопцем, а зараз від нього іскрить енергією й акторською чарівністю. Він за секунду перевтілювався то в булочницю, то в шевця, то в градоначальника, то в бідного студента. Він розігрував короткі жартівливі сценки, іноді ще й гостросатиричні. Глядачі посміхалися й аплодували. Публіка почала прибувати — стала щільним півколом навколо сходів ратуші. У розкритий чемоданчик посипалися перші монети.

Яна з Боніфасом стояли трохи подалі, тому першими помітили, що буквально в двадцяти метрах від них готується ще один артистичний майданчик. Конкуренти? Одягнений в яскравий червоно-жовтий одяг, на майданчик вийшов жонглер і взявся розважати публіку, підкидаючи в повітря яблука. Частина глядачів, особливо ті, що були з дітьми, переключилися на нього.